Ма́рко Петро́вич Ткач (8 травня 1901(19010508), місто Ніжин — розстріляний 1 вересня 1937, місто Київ) — український радянський журналіст, відповідальний редактор газети «Вісті ВУЦВК», директор Українфільму. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в січні 1934 — травні 1937 р.

Ткач Марко Петрович
Народився8 травня 1901(1901-05-08) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер1 вересня 1937(1937-09-01) Редагувати інформацію у Вікіданих (36 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
·розстріл Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
 Українська РСР Редагувати інформацію у Вікіданих
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, організатор кіновиробництва, редактор
Alma materКиївський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяРКП(б) Редагувати інформацію у Вікіданих

Біографія

ред.

Батько був торговцем, володів аптекарським магазином у місті Лубни Полтавської губернії. Марко Ткач навчався в Київському інституті народного господарства, навчання не закінчив.

Член РКП(б) з 1920 року.

Перебував на відповідальній журналістській та партійній роботі. Працював у редакції газети «Червона армія» Українського військового округу.

До 1930 року — завідувач сектору преси відділу агітації, пропаганди і друку ЦК КП(б)У.

15 січня 1931 — 11 жовтня 1933 року — відповідальний редактор газети «Вісті ВУЦВК».

У 1933—1936 роках — начальник Головного управління в справах літератури та видавництв Української СРР (Укрголовліту).

У 1936—1937 роках — заступник начальника Управління в справах мистецтв при Раді народних комісарів Української СРР — директор «Українфільму».

23 липня 1937 року заарештований органами НКВС. 25 серпня 1937 року засуджений на виїзній сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР до розстрілу. 2 вересня 1937 року розстріляний в Києві. Ймовірним місцем поховання стала таємна спецділянка НКВС у Биківнянському лісі біля Києва.

Посмертно реабілітований у 1956 році[1].

Примітки

ред.
  1. Шептицька Т. (15 березня 2022). Сторінками Биківнянського мартиролога: Марко Ткач. Биківнянські могили (укр.). Архів оригіналу за 3 вересня 2022. Процитовано 27 березня 2024.

Джерела

ред.