Туркевич Лев Іванович (священник)
о. Лев Туркевич (світське Лев Іванович Туркевич; 28 лютого 1846, с. Княгиничі — 10 січня 1920, Львів) — український церковний діяч, греко-католицький священник, крилошанин, ректор Львівської духовної семінарії (1893—1902), декан Львівського деканату. Дід українського композитора і шахіста Льва Івановича Туркевича та композиторки Стефанії Іванівни Туркевич-Лукіянович і оперної співачки Ірини Іванівни Туркевич-Мартинець.
| о. Лев Туркевич | |||
|---|---|---|---|
| Народився | 28 лютого 1846 Княгиничі, Бережанський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія  | ||
| Помер | 10 січня 1920 (73 роки) Львів, Польська Республіка | ||
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] | ||
| Національність | українець | ||
| Діяльність | Ректор Львівської духовної семінарії (1893—1902) | ||
| Відомий завдяки | церковний діяч, священик УГКЦ | ||
| Родичі | Туркевич Лев Іванович, Туркевич-Лукіянович Стефанія і Туркевич-Мартинець Ірина | ||
| Нагороди |
| ||
Життєпис
ред.Народився 28 лютого 1846 року в селі Княгиничі на Рогатинщині в сім'ї місцевого пароха о. Івана Туркевича (1806—1884) і його дружини Христини з дому Шведзіцька[2][3]. Після закінчення Львівської греко-католицької семінарії одружився зі Стефанією Вишньовською (†1875). Ієрейські свячення отримав 12 січня 1872 року[4]. Спочатку був адміністратором парафії в селі Гарбузів Залозецького деканату (1872—1873), відтак став капеланом у селі Сухоріччя Львівського заміського деканату (1873—1881). Згодом переїхав до Львова, де протягом 1881—1886 років виконував обов'язки пароха при карному закладі для чоловіків. З вересня 1886 року обійняв посаду греміального крилошанина капітули новоствореної Станіславівської єпархії і став членом церковного суду[5].
У 1890 році повернувся до Львова, де обійняв посади греміального крилошанина, радника і референта митрополичої консисторії. У душпастирській діяльності брав участь як львівський декан і парох Свято-Юрської архикатедральної парафії, яким був включно до 1895 року[5].
Згодом відійшов від душпастирської роботи. Протягом 1893—1902 років виконував обов'язки ректора Львівської духовної семінарії, був членом просинодальної іспитової комісії, головою Товариства св. Апостола Павла. У 1894 році він зайняв посаду прелата канцлера, а в 1895 — архідиякона і декана митрополичої капітули, отримав титул домашнього прелата Його Святості Папи Лева XIII, очолював Товариство дяків. У 1902 році додав ще й обов'язки директора пресвітерського дому. Наступного року повернувся до душпастирської роботи, знов обійнявши посаду львівського декана (до 1920 року)[5].
Помер 10 січня 1920 року у Львові і був похований у гробниці галицьких митрополитів і крилошан на Личаківському цвинтарі[6].
Відзнаки
ред.- Хрест «Pro Ecclesia et Pontifice» (1893),
- Лицарський хрест ордена Леопольда (1898)[7][8],
- домашній прелат Його Святості Папи Лева XIII.
Примітки
ред.- ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 174. — ISBN 978-966-8955-00-6
- ↑ ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 902: Анкети священників з прізвищами на «Т», арк. 40-43.
- ↑ ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 4а, спр. 2051: Метричні книги с. Загір'є, Княгиничі за 1835—1849 рр. (копії), арк. 89.
- ↑ ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 902: Анкети священників з прізвищами на «Т», арк. 44.
- ↑ а б в Наталія Колб. «З Богом за Церкву і вітчизну»… — С. 282.
- ↑ Встановлено таблицю з іменами похованих у гробниці Львівської капітули – Львівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви. ugcc.lviv.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 22 квітня 2018. [Архівовано 2018-04-23 у Wayback Machine.]
- ↑ Odznaczenia jubileuszowe // Nowa Reforma, Nr 277 z 3 grudnia 1898. — S. 5.
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien, 1918. — S. 61.(нім.)
Джерела
ред.- Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944). — Том ІІ. — Духовенство і Релігійні Згромадження: англійською мовою. — Львів–Київ: КМ Академія, 2004. — 570 С. — ISBN 966-518-225-0
- Наталія Колб. «З Богом за Церкву і вітчизну»: греко-католицьке парафіяльне духовенство в Галичині у 90-х роках ХІХ століття. — Жовква: Місіонер, 2015. — 372 с. — ISBN 978-966-02-7230-9