Франц Ксаверій Бонн
Франц Ксаверій Бонн (нід. Franz Xavier Bonne; 4 лютого 1882, Брюгге[1][2], Бельгія — 21 листопада 1941[2], Сант-Дірфілд[1], США) — український дипломат[1] бельгійського походження, священник УГКЦ, капелан УГА[1][2], чернець, Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, заступник міністра закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки[3].
Бонн Франц Ксаверій | |
---|---|
нід. Bonn Franz Xaver | |
Псевдо | отець Франц |
Народився | 4 лютого 1882 Брюгге, Бельгія |
Помер | 21 листопада 1941 (59 років) США |
Громадянство | Бельгія |
Національність | фламандець |
Діяльність | редемпторист, капелан УГА |
Відомий завдяки | дипломат ЗУНР |
Титул | чернець, священик |
Головував | дипмісії УНР |
Конфесія | УГКЦ |
Нагороди | |
Життєпис
ред.Народився у місті Брюґґе-Брюж в Бельгії. За походженням фламандець[3], бельгійський громадянин[3].
У серпні 1901 року — вступив до монашого Згромадження Редемптористів[3]. 29 вересня 1903 року — зложив чернечі обіти. 29 вересня 1908 року — був рукоположений у Священство, став священником-місіонером. У той час в Канаді вже був монастир редемптористів у Східному обряді.
У вересні 1911 року — приїхав до Галичини, в Крехівському монастирі Василіян у Крехові вивчав українську мову й візантійський обряд Східної Католицької Церкви (разом з іншим бельгійцем — о. Францом Пвасоном, який приїхав у кінці 1911 р.). З осені 1912 року служив у м. Дрогобич, а з грудня 1912 року до квітня 1913 року в с. Сілець Беньків (нині с. Сілець).
21 серпня 1913 року в с. Унів було засновано першу спільноту редемптористів східного обряду у Галичині. Всі місіонери прибули із Бельгії. Серед них і отець Бонн. В березні 1914 року переїхав до Тернополя став сотрудником пароха о. Володимира Громницького.
Під час першої світової війни служив на Тернопільщині та виступав проти насильницького впровадження московського православ'я російською окупаційною владою з російським архиєпископом Євлогієм Георгієвським[1][3]. У 1917 році — генеральний вікарій східної частини львівської митрополії, до якої входили Броди, Зборів, Збараж, Тернопіль, Сколе[3].
У 1918 року був польовим духівником при Українській Галицькій Армії, а згодом був членом українських делегацій для переговорів з місіями Антанти в Галичині, перекладач на переговорах. Його було інтернували румунські окупанти, але після звільнення він прибув до Кам'янця-Подільського[3].
У січні 1919 року після від'їзду на Паризьку конференцію посла УНР у Ватикан графа Михайла Тишкевича, у листопаді того року направлений був урядом Західноукраїнської Народної Республіки[1], та очолив дипломатичну місію Директорії УНР у Ватикані. Завданням України до нього було:
- домогтися призначення в УНР дипломатичного представника Папи Римського (він виконав 16 лютого 1920 року);
- одержати від Італійського Червоного Хреста допомогу санітарно-медичного характеру для скривавленої та безпомічної напівтифозної української армії;
- дістати через інтервенцію Апостольського уряду санітарну допомогу для 80 тисяч полонених українців, колишніх вояків австро-угорська армія утримувані в трьох концтаборах Італії;
- інформувати Вселенський уряд і акредитованих у Святому Престолі представників інших держав про становище в Україні;
- відкрити в Римі центр дослідів і навчання під назвою «Академія України»[3].
Він виконував обов'язки голови дипломатичної місії, домігся матеріальної допомоги й моральної підтримки від Папи Римського Бенедикта XV. Мав офіційний статус у місії як радник (до 1 листопада 1921 року)[4]. Зі спогадів українського історика й дипломата Дорошенко Дмитра Івановича[3]:
Служив якийсь молодий священик і, що мене здивувало, з якимсь чужим, неукраїнським акцентом… Згодом я познайомився з ним. Це був отець Бонн, бельгієць, що приїхав сюди перед війною як місіонер Згромадження редемптористів, щоб познайомитися з греко-католицьким обрядом, і затримався тут. Отець Бонн — людина енергійна, жвава, віддана своїй справі. Він щиро полюбив український народ, з яким зв'язала його доля, прийняв до серця його лихо і працював, як тільки міг, щоб чимось допомогти, принести бодай моральну поміч і розраду… |
2 березня 1921 року під тиском зі сторони польських політиків та єпископату був змушений залишити Згромадження.
У 1921 році почав служити священником серед української діаспори у Пенсільванії (м. Палмертон, м. Філядельфія та інші у США)[3].
Нагороди
ред.- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (Україна, 23 серпня 2019, посмертно) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, розвиток міждержавного співробітництва, плідну громадську діяльність[5]
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 338. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ а б в Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 157. — ISBN 5-7707-4049-3.
- ↑ а б в г д е ж и к л Бельгієць, який полюбив Україну. cssr.lviv.ua. Редемптористи Львівської Провінції. Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 13 листопада 2023.
- ↑ Гентош Ліліана (9 серпня 2011). Дипломатичні контакти Української Народної Республіки з Апостольським Престолом в 1919—1921 роках у контексті східної політики Римської Курії. risu.ua. Релігійно-інформаційна служба України. Архів оригіналу за 28 вересня 2023. Процитовано 13 листопада 2023.
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2019 року № 622/2019 «Про відзначення державними нагородами України громадян іноземних держав»
Джерела
ред.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 157. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
- Лебедович І. Полеві духівники Української Галицької Армії. — Вінніпег, 1963.
- Хома І., «Апостольський Престол і Україна 1919—1922». — Рим, 1987.
- Шкарб'юк П. Спогади француза з Квебеку отця Жана // Вісник Львівського університету (Серія журналістики). — Вип. 28. — 2006. — С. 153-—54.PDF
Посилання
ред.- Бонн Франц Ксаверій // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — С. 42.
- Дипломатичний корпус УНР
- Бонн (Bonn) Франц Ксаверій, сайт «Ізборник»
- «о. Франц К. Бонн», сайт «Інформаційний портал капеланського служіння».
- «БОНН Франц Ксаверій», сайт «Інститут історії України Національної академії наук України».
- Український патріот з династії Габсбургів