Вікіпедія

Шинкарук Володимир Іларіонович

український філософ
(Перенаправлено з Шинкарук Володимир)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шинкарук.

Володи́мир Іларіо́нович Шинкару́к (22 квітня 1928, Гайворон, Київська область, УРСР — 29 листопада 2001, Київ) — український філософ-марксист, професор, був членом АН УРСР (з 1978). Член Ревізійної Комісії КПУ в 1981—1986 роках. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1986—1990 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках.

Шинкарук Володимир Іларіонович
Народився22 квітня 1928(1928-04-22)
Гайворон, Київська область
Помер29 листопада 2001(2001-11-29) (73 роки)
Київ
Країна СРСР
 Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьісторик філософії
Alma materфілософський факультет Київського університету імені Шевченка
Галузьфілософія
ЗакладКНУ імені Тараса Шевченка
Посададиректор Інституту Філософії до 2001 року
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор філософських наук
ЧленствоНАНУ
Академія наук СРСР
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» орден князя Ярослава Мудрого
Державна премія Української РСР у галузі науки і техніки

Життєпис

ред.

Володимир Іларіонович Шинкарук народився в селі Гайворон на Київщині. У 1950 році закінчив філософський факультет Київського університету імені Шевченка. в якому працював з 1951 року викладачем, доцентом, а з 1965 року — професором, згодом деканом філософського факультету. Член ВКП(б) з 1951 року.

1968 року став директором Інституту Філософії АН УРСР, головним редактором журналу «Філософська думка» (з 1969 до 1971 і з 1979), віцепрезидент Філософського товариства СРСР та голова його українського відділу. Член ВКП(б) з 1951 року.

 
Могила Володимира Шинкарука, Байкове кладовище

З 1984 до 1993 року — голова правління Товариства «Знання» Української РСР. З 1993 до 1999 року — президент Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України.

Помер на 74-му році життя 29 листопада 2001 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′1.17″ пн. ш. 30°30′5.93″ сх. д. / 50.4169917° пн. ш. 30.5016472° сх. д. / 50.4169917; 30.5016472).

Філософські погляди

ред.

Під час панування комуністичного режиму постійно піддавався нападкам з боку партійно-номенклатурної бюрократії, звинувачувався у ревізіонізмі. Попри це, продовжував гуманістичні традиції українського типу філософування, створивши «Київську школу філософії» («Київську світоглядно-антропологічну школу»),[1] в центрі якої стояла проблема «людина — світ», і де в філософському творчому пошуку замість спустошеної марксистської «людини народної маси» поставала особистість з її переживаннями, вірою, тривогами, любов'ю та надіями.

Хоча частина робіт з цієї тематики вийшла ще за часів радянського ладу[2][3][4], особливо яскраво ці його провідні ідеї почали втілюватися в конкретні теоретичні напрацювання наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років[5]. Підходи та ідеї Київської світоглядно-антропологічної школи продовжуються в філософських дослідженнях учнів та послідників Володимира Шинкарука, серед яких найбільш відомими є І. В. Бичко, В. Г. Кремень, Л. В. Сохань, В. Г. Табачковський, Є. І. Андрос, Н. В. Хамітов та інші українські філософи.

Основні праці

ред.
  Не лише вчений, а й громадський діяч
  Засновник Київської філософської школи
  Облікова картка лауреата державної премії 1982 року

Серед основних праць Володимира Шинкарука праці з питань марксистської логіки, гуманізму, аналізу сучасного суспільного розвитку в дусі марксизму-ленінізму та з історії філософії:

  • «Предмет та завдання історії філософії як науки» (1957)
  • «Розвиток філософської думки в стародавньому Китаї» (1958, разом з В. Дмитриченком)
  • «Логика, диалектика и теория познания Гегеля» (1964)
  • «Единство диалектики, логики и теории познания» (1977) та ін.
  • Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 800 с.
  • Філософський енциклопедичний словник / голова редколегії В. І. Шинкарук // Київ: Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України; Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Нагороди

ред.

За свою роботу з філософії Геґеля 1964 року отримав Золоту медаль Геґелівського Товариства (Париж).

Примітки

ред.
  1. ↑ Фаріон О. О. (2007) Світоглядні параметри формування людини у філософії В. І. Шинкарука. Вісник Черкаського університету. Серія Філософія (№ 110). с. 36-44.
  2. ↑ Шинкарук В. И. Философия и мировоззрение // Человек и мир человека. Категории «человек» и «мир» в системе научного мировоззрения. [Владимир Илларионович Шинкарук, Вадим Петрович Иванов, Иван Николаевич Молчанов и др.]. / Ред. кол.: В. И. Шинкарук [отв. ред.]. / АН УССР. Ин-т филосфии. — Библиог.: сс. 332—336. — Предм. указ. сс. 338—340. — К.: Наук. Думка. — 1977. — 342 с. — СС. 7-26;
  3. ↑ Шинкарук В. И. Категориальная структура научного мировоззрения/ Володимир Іларіонович Шинкарук. // Мировоззренческое содержание категорий и законов материалистической диалектики. [Владимир Илларионович Шинкрук, Борис Сергеевич Укринцев, Жабойхан Мубаракович Абдильдин и др.]. / Отв. ред-ры В. И. Шинкарук, А. И. Яценко. / АН УССР. Ин-т философии. Укр. отд. Филос. общ-ва СССР. — К.: Наук. думка, 1981. — 368 с. — СС. 11-25;
  4. ↑ Шинкарук В. И., Яценко А. И. Гуманизм диалектико-материалистического мировоззрения / Владимир Илларионович Шинкарук, Александр Иванович Яценко. — К.: Политиздат Украини, 1984. — Библиог.: сс. 249—254. — 256 с.)
  5. ↑ Шинкарук В. Методологічні засади філософських вчень про людину / Володимир Іларіонович Шинкарук. // Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми. — К., 2000. — СС. 8—48.

Джерела

ред.
Володимир Шинкарук
у сестринських Вікіпроєктах
  Портал «Філософія»
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Шинкарук_Володимир_Іларіонович&oldid=41819096