Вікіпедія

Юліус Вагнер-Яурегг

Ю́ліус Ва́гнер Рі́ттер[7] фон Я́урегг (нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg), після скасування дворянських титулів у Австрії — Ю́ліус Ва́гнер—Я́урегг (нім. Julius Wagner-Jauregg; 7 березня 1857(18570307), Вельс, Верхня Австрія — 27 вересня 1940, Відень, Австрія) — австрійський психіатр[8], лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини у 1927 році.

Юліус Вагнер-Яурегг
нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg
Народився7 березня 1857(1857-03-07)[1][2][…]
Вельс, Верхня Австрія, Австрія[4][5]
Помер27 вересня 1940(1940-09-27)[4][1][…] (83 роки)
Відень, Австрія[4]
ПохованняВіденський центральний цвинтар
КраїнаАвстрія Австрія
Діяльністьлікар, невролог, психіатр, професор
Alma materВіденський університет
ГалузьПсихіатрія
ЗакладВіденський університет, Університет Ґраца
Науковий керівникСаломон Штрікер
ВчителіСаломон Штрікер[6]
Відомі учніКонстантін фон Економо
Аспіранти, докторантиAlexandra Adlerd
Райх Вільгельм
ЧленствоШведська королівська академія наук
Угорська академія наук
Австрійська академія наук
Леопольдина
University singers and bards of Viennad
ПартіяGreater German People's Partyd
Відомий завдяки:розробив метод лікування прогресивного паралічу
Брати, сестриFriedrich Wagner von Jaureggd
У шлюбі зBalbine Karoline Wagner-Jaureggd
Anna Wagner-Jaureggd
ДітиJulie Humannd
Theodor Wagner-Jaureggd
Нагороди Нобелівська премія з фізіології або медицини (1927)
Автограф
CMNS: Юліус Вагнер-Яурегг у Вікісховищі

Біографія

ред.

Юліус Вагнер-Яурегг народився 7 березня 1857 року у Велсі, Австрія. Його батько Адольф Йоганн Вагнер[9]. Молодий Юліус відвідував віденську «Schottengymnasium» перед тим, як вступив до Віденського університету. Там, в інституті загальної та експериментальної патології з 1874 по 1880 рік він вивчав медицину. Закінчивши Віденський університет, захистив у 1881 році дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини на тему — «L'origine et la fonction du couer accelere»[9]. Деякий час працював у цьому університеті на кафедрі психіатрії, але залишив її у 1882 році.

Залишивши кафедру, він почав проводити лабораторні експерименти з тваринами, що було не дуже поширеним у той час[9]. З 1883 по 1887 роки Вагнер-Яурегг працював у психіатричній клініці (разом з Максиміліаном Лейдесдорфом), попри те, що патологія нервової системи не була його спеціалізацією. У 1889 році Вагнер-Яурегг став продовжувачем справи відомого доктора Ріхарда фон Крафта-Ебінга у психіатричній клініці Грацького університету. Там же він почав здійснювати свої дослідження зобу, кретинізму і впливу йоду. У 1893 році він став позаштатним професором психіатрії та нервових хвороб, а також директором клініки нервових та психічних хвороб у Відні, замінивши на цьому посту Теодора Мейнерта. Студентом та одночасно асистентом Вагнер-Яурегга у цей час був Константін фон Економо, який надалі описав летаргічний енцефаліт.

Згодом, через десять років, у 1902 році, Вагнер-Яурегг перейшов до психіатричної клініки при загальному госпіталі, але у 1911 році повернувся на колишню посаду. Протягом кількох років очолював притулок для душевнохворих у Троппау. Автор робіт, присвячених лікуванню кретинізму і зобу препаратами щитоподібної залози і малими дозами йоду.

Нобелівська премія

ред.

Основна робота, яку проводив вчений упродовж життя була пов'язана з лікуванням психічних хвороб із застосуванням штучно породженої гарячки. Цей підхід відомий як піротерапія. У 1887 році Вагнер-Яурегг дослідив вплив гарячкових хвороб на психози, використовуючи стрептококовий токсин і туберкулін (відкриті у 1890 році Робертом Кохом). Оскільки ці методи лікування працювали не дуже ефективно, у 1917 році він використав зараження плазмодіями — малярійними паразитами — метод, що дуже добре себе виявив у випадку прогресивного паралічу (лат. dementia paralytica, також відомого як «параліч божевільних»), який виникав на пізній стадії сифілісу[10]. За це відкриття йому було присуджено Нобелівську премію у 1927 році. Його основною науковою роботою була книга, що називалася «Verhütung und Behandlung der progressiven Paralyse durch Impfmalaria»(нім.), що вийшла в світ у пам'ятному випуску «Handbuch der experimentellen Therapie» (нім.), (1931).

Лікування психозів сексом

ред.

Вагнер-Яурегг призначав препарати щитоподібної залози і яєчників молодим психотичним пацієнтам, у яких спостерігали затримку статевої зрілості. Таке лікування спричиняло розвиток вторинних статевих ознак, що у свою чергу вело до зменшення психотичних явищ. Інших хворих, що через надмірну мастурбацію вважали шизофреніками, Вагнер-Яурегг стерилізував, що спричиняло покращення стану[11].

Вихід на пенсію

ред.

У 1928 році Вагнер-Яурегг залишив свою посаду, але залишився активним і перебував у доброму здоров'ї аж до своєї смерті у вересні 1940 року. Уже перебуваючи на пенсії він опублікував близько 80 наукових робіт.[9] Багато шкіл, доріг та лікарень були названі на його честь у Австрії.

Погляди і зв'язок з ідеологією нацизму

ред.

Вагнер-Яурегг дотримувався нацистських поглядів[12][13][14][15], був відомим антисемітом[16](хоча його перша дружина — Бальбіна Фрумкін, з якою він розлучився у 1930 році — була єврейкою) та ідейним нацистом,[17] Було заявлено про те, що він вступив у партію незабаром після аншлюсу Австрії Німеччиною у 1938 році.[12][13][14][15] Однак, комісія по денацифікації у Австрії у 2004 році визнала ці дані спірними (можливо для того, щоб підтримати добре ім'я закладів, названих на честь вченого).[18]

Вагнер-Яурегг захищав ідеологію расової гігієни, з-поміж його студентів був і Алексадер Пілш, який увійшов в історію як автор стандартного посібника по расовій психіатрії і критикував євреїв за їхню схильність до розумових хвороб.[19] Вагнер-Яурегг також був прихильником примусової стерилізації психічно хворих і злочинців,[14],наприклад, підтримав цю концепцію у 1935 році, будучи членом Австрійського Антропологічного Товариства.[20] Юліус Вагнер-Яурегг був президентом Австрійської Ліги Расового відновлення і Спадковості, яка пропагувала і захищала стерилізацію людей з «поганою» спадковістю[21].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ Who Named It?
  4. ↑ а б в Вагнер-Яурегг Юлиус // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ Krackowizer F., Berger F. Biographisches Lexikon des Landes Österreich ob der Enns: Gelehrte, Schriftsteller und Künstler Oberösterreichs seit 1800 — Pas, Linz: Verein und Institut für Ostbairische Heimatforschung, 1931. — S. 352. — 411 с.
  6. ↑ Wien Geschichte Wiki — Wien: 2014.
  7. ↑ Ріттер — один з найнижчих дворянських титулів у Австро—Угорщині, не є середнім або другим ім'ям.
  8. ↑ Allerberger F (March 1997). Julius Wagner-Jauregg (1857-1940). J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr. 62 (3): 221. doi:10.1136/jnnp.62.3.221. PMC 1064146. PMID 9069472.
  9. ↑ а б в г «Physiology or medicine, 1922—1941» [Архівовано 19 серпня 2011 у Wayback Machine.], Jan Lindsten. World Scientific, 1999. p. 170. ISBN 981-02-3410-4, 9789810234102.
  10. ↑ Raju T (2006). Hot brains: manipulating body heat to save the brain. Pediatrics. 117 (2): e320—1. doi:10.1542/peds.2005-1934. PMID 16452338. Архів оригіналу за 5 вересня 2010. Процитовано 2 жовтня 2010.
  11. ↑ «Endocrine Psychiatry: Solving the Riddle of Melancholia» [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.], Edward Shorter, Max Fink. Oxford University Press US, 2010. p. 23. ISBN 0-19-973746-0, 9780199737468.
  12. ↑ а б «The Trials of Masculinity: Policing Sexual Boundaries, 1870—1930» [Архівовано 1 липня 2014 у Wayback Machine.], Angus McLaren. University of Chicago Press, 1999. ISBN 0-226-50068-3, 9780226500683. Retrieved March 16, 2010.
  13. ↑ а б «A historical dictionary of psychiatry» [Архівовано 30 червня 2014 у Wayback Machine.], Edward Shorter. Oxford University Press US, 2005. p. 299. ISBN 0-19-517668-5, 9780195176681
  14. ↑ а б в «The complete idiot's guide to understanding the brain» [Архівовано 30 червня 2014 у Wayback Machine.], Arthur Bard, Mitchell Geoffrey Bard. Alpha Books, 2002. p. 49. ISBN 0-02-864310-0, 9780028643106.
  15. ↑ а б Julius Wagner-Jauregg (1857—1940), Magda Whitrow. Smith-Gordon, 1993. p. 199. ISBN 1-85463-012-1, 9781854630124.
  16. ↑ «Shock therapy: a history of electroconvulsive treatment in mental illness» [Архівовано 17 серпня 2011 у Wayback Machine.], Edward Shorter, David Healy. Rutgers University Press, 2007. p. 20. ISBN 0-8135-4169-7, 9780813541693.
  17. ↑ «Madhouse: A Tragic Tale of Megalomania and Modern Medicine» [Архівовано 30 червня 2014 у Wayback Machine.], Andrew Scull. Yale University Press, 2007. p. 86. ISBN 0-300-12670-0, 9780300126709.
  18. ↑ «Vienna: a doctor's guide : 15 walking tours through Vienna's medical history» [Архівовано 10 грудня 2014 у Wayback Machine.], Wolfgang Regal, Michael Nanut. Springer, 2007. p. 75. ISBN 3-211-48949-5, 9783211489499.
  19. ↑ «Love+marriage: and other essays on representing difference» [Архівовано 1 липня 2014 у Wayback Machine.], Sander L. Gilman. Stanford University Press, 1998. p.105-106. ISBN 0-8047-3262-0, 9780804732628.
  20. ↑ «Interwar Vienna: Culture Between Tradition and Modernity» [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.], Deborah Holmes, Lisa Silverman. Camden House, 2009. p. 101. ISBN 1-57113-420-4, 9781571134202.
  21. ↑ «Freud's foes: psychoanalysis, science, and resistance» [Архівовано 23 липня 2020 у Wayback Machine.], Kurt Jacobsen. Rowman & Littlefield, 2009. p. 105. 0742522636, 9780742522633.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Юліус_Вагнер-Яурегг&oldid=42237107