Вікіпедія

Якір Ірина Петрівна

Ірина Петрівна Якір (7 травня 1948, Головинщино, Пензенська область — 2 травня 1999, Єрусалим, Ізраїль ) — радянська дисидентка, громадська діячка, учасниця правозахисного руху 1960-1970-х років, укладачка бюлетеня Хроніка поточних подій. Адресат ліричних віршів Юлія Кіма.

Якір Ірина Петрівна
Народилася7 травня 1948(1948-05-07) Редагувати інформацію у Вікіданих
Golovinschenod, Пензенська область, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла2 травня 1999(1999-05-02) (50 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Єрусалим, Ізраїль Редагувати інформацію у Вікіданих
·злоякісна пухлина Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняГар ха-Менухот Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Росія
 Ізраїль Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпублічна особа, правозахисник
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоПетро Йонович Якір
МатиВалентина Іванівна Савенкова (1923—1982)
У шлюбі зКім Юлій Черсанович Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Якір (прізвище).

Життєпис

ред.

Народилася 1948 року в селі Головинщино (нині — у Каменському районі Пензенської області) у сім'ї політичних ув'язнених. Батьки — Петро Йонович Якір та Валентина Іванівна Савенкова — познайомилися у воркутинському таборі, де обидва перебували за обвинуваченням за 58-ю статтею Кримінального кодексу РРФСР як «вороги народу». Після звільнення з табору Валентина Савенкова поїхала до родичів у Пензенську область, після народження дочки переїхала до Мурманська до рідних, в 1949 році знову була заарештована і відправлена на поселення в Центральний Сибір. Ранні роки Ірина провела в Мурманську в прабабусі та прадіда [1] [2].

Батько Ірини звільнився в 1952 році, розшукав дружину в засланні, в номерному селищі для засланців без назви на околицях села Шадріне Єнісейського району Красноярського краю. Незабаром сім'я об'єдналася — прадід із правнучкою перебрався до Сибіру. У 1956 році, з настанням хрущовської відлиги, сім'я оселилася в Подольську, де Ірина пішла до школи. У 1957 році, після реабілітації імені розстріляного діда Ірини, командарма Йона Якіра, на Пленумі ЦК КПРС, сім'я переїхала до Москви [1][3].

У 1963 році Ірина познайомилася з поетом і бардом Юлієм Кімом, незабаром вони почали зустручатися. У середині 1960-х років Кім на півроку виїхав на Далекий Схід, там поетом було написано багато звернених до Ірини Якір ліричних віршів [1].

У 1966 році, закінчивши школу, Ірина Якір вступила до Московського історико-архівного інституту, вийшла заміж за Юрія Кіма. Увійшла до дисидентського руху, за участь у якому зазнавала переслідувань, у 1969 році була виключена з комсомолу та відрахована з інституту з формулюванням «за невиконання навчального плану і за поведінку, недостойну радянської студентки» [4]. Ірина Якір продовжувала правозахисну діяльність, займалася створенням і поширенням самвидаву, підтримувала колективні листи, брала участь у демонстраціях протесту [1][3][5][6].

В 1972 році був арештований батько — Петро Якір, Ірина стала одним з фігурантів «Справи № 24» [7][8]. За оцінками правозахисників, «її свідчення на слідстві були бездоганними. Вона підтвердила, що займалася хронікою, але категорично відмовилася називати будь-які інші прізвища»[3] [9].

У 1973 році у подружжя Якір та Кіма народилася донька [1].

У 1970-х роках Ірина Якір працювала в архівах, займалася історико-літературною діяльністю, брала участь у підготовці томів « Літературної спадщини» [1][10].

У 1996 році в Ірини Якір виявилося онкологічне захворювання, яке спричинило еміграцію до Ізраїлю восени 1998 року. Останні півроку життя пройшли у лікарні. Ірина Якір померла 1999 року в Єрусалимі на 51-му році життя. Похована на цвинтарі Гіват-Шауль [1][11].

До Ірини Якір звернений цикл віршів Юрія Кіма «Листи Ірині», збірка поета «Подорож до маяка» (2000) присвячений її пам'яті[12][13][14] [15].

Діяльність

ред.

Народившись 1948 року в сім'ї репресованих, Ірина Якір з юності брала участь у дисидентському правозахисному русі. Брала участь у першій публічній акції протесту з вимогою надання гласності майбутнього суду над Андрієм Синявським та Юлієм Данієлем — « мітингу гласності» на Пушкінській площі (5 грудня 1965), демонстрації активістів кримськотатарського руху на захист Петра Григоренка з вимогами повернути депортованих кримських татар на батьківщину на площі Маяковського (6 червня 1969) [2] [16] [1][5][11].

З виникненням у 1968 році бюлетеня « Хроніка поточних подій» брала участь у його підготовці, у 1970—1972 роках була однією з ключових постатей, які працювали над виданням (підготовка випусків № 12—27). Допомагала політичним ув'язненим, брала участь у роботі Фонду допомоги переслідуваним та їхнім сім'ям [1] [2] [16] [7][3][8][17][11][18].

З 1969 року підтримувала політичні документи Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР, того ж року підписала заяву протесту в першу річницю вторгнення радянських військ до Чехословаччини[11][6].

Неодноразово піддавалася затриманням, допитам, обшукам, отримувала «попередження» за Указом Президії Верховної ради СРСР від 25 грудня 1972 року (1968, 1969, 1973)[11][8].

Крім громадської діяльності займалася історико-літературною працею, архівною роботою. У 1970-х роках брала участь у підготовці томів «Літературної спадщини», присвячених творчості Олександра Блока та Андрія Бєлого [1][10].

Бібліографія

ред.
  • Блок в неизданной переписке и дневниках современников (1898—1921) / тексты подгот. Ю. Благоволина, Ю. Галанина, А. Конечный, В. Кейдан, Н. Котрелёв, Е. Литвин, Н. Лощинская, В. Паперный, И. Фащевская, В. Сажин, Р. Тименчик, И. Якир ; публ. и коммент. Н. Котрелёва и Р. Тименчика // Александр Блок: Новые материалы и исследования / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М. : Наука, 1982. — Т. 92, кн. 3. — С. 153—539. — 862 с. — (Литературное наследство / ред.: В. Р. Щербина (гл. ред.), Г. П. Бердников  … [и др.] ; т. 92, кн. 3). — 30 000 экз. — ISSN 0130-3627.
  • Переписка с С. А. Поляковым (1899—1921) / вступ. ст. и коммент. Н. В. Котрелёва ; публ. Н. В. Котрелёва, Л. К. Кувановой и И. П. Якир // Валерий Брюсов и его корреспонденты / РАН. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М. : Наука, 1994. — Т. 98, кн. 2. — С. 5—136. — 636 с. — (Литературное наследство / ред.: Ф. Ф. Кузнецов (гл. ред.), Г. П. Бердников  … [и др.] ; т. 98, кн. 2). — 4000 экз. — ISBN 5-02-011362-X (т. 98). — ISSN 0130-3627.
  • Переписка с А. М. Ремизовым (1902—1912) / вступ. ст. и коммент. А. В. Лаврова ; публ. С. С. Гречишкина, А. В. Лаврова и И. П. Якир // Валерий Брюсов и его корреспонденты / РАН. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М. : Наука, 1994. — Т. 98, кн. 2. — С. 137—222. — 636 с. — (Литературное наследство / ред.: Ф. Ф. Кузнецов (гл. ред.), Г. П. Бердников  … [и др.] ; т. 98, кн. 2). — 4000 экз. — ISBN 5-02-011362-X (т. 98). — ISSN 0130-3627.
  • Ира Якир: Из последних писем // Иерусалимский журнал. — 2000. — № 3 (25 січня).

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и к л Вахтина, 1999.
  2. ↑ а б в Фельдман, 1998.
  3. ↑ а б в г Даниэль А.; ведущие А. Бабицкий, И. Дадашидзе (9 червня 1999). «Человек имеет право»: Из истории правозащитного движения: Ирина Якир. Радио «Свобода». Процитовано 27 серпня 2016.
  4. ↑ Смирнов, 1972, с. 185.
  5. ↑ а б Бекирова Г. (5 червня 2015). Демонстрация крымских татар в Москве 6 июня 1969 года. Крым. Реалии. Процитовано 27 серпня 2016.
  6. ↑ а б Памяти Ирины Якир // Общая газета. — М., 1999. — Вип. 17 июня (25 січня).
  7. ↑ а б Горбаневская, 1999.
  8. ↑ а б в Тольц В. (3 травня 2008). «Хроника текущих событий» и «Дело № 24». Радио «Свобода». Процитовано 27 серпня 2016.
  9. ↑ Алексеева, 1992, IV. Кризис (1973—1974 гг.).
  10. ↑ а б Литературное наследство: Авторы: Якир Ирина Петровна. Литературное наследство. Процитовано 28 серпня 2016.
  11. ↑ а б в г д Кузовкин Г., Макаров А. и др. Люди августа 1968… // Полит.ру. — 2008. — Вип. 2 сентября (25 січня). Архівовано з джерела 9 жовтня 2016. Процитовано 2023-05-16.
  12. ↑ Юлий Ким: По жизненному пути / беседу вела Т. Бек. — Лехаим. — 2005 / 5765. — Вип. Июнь / Ияр, № 6 (158).
  13. ↑ Айзенштат Л. Прогулка по городу // Народ Книги в мире книг : еврейское книжное обозрение. — СПб., 2001. — Вип. Апрель. — № 32 (25 січня).
  14. ↑ Ким Ю. Путешествие к маяку. — Иерусалим : Скопус, 2000. — 240 с. — (Библиотека Иерусалимского журнала)
  15. ↑ Ким, 2000.
  16. ↑ а б Пятое декабря, 1995.
  17. ↑ Ходорович С. Люди Русского фонда // Неволя : журнал. — М., 2007. — № 13 (25 січня).
  18. ↑ Бабицкий А., Макаров А. Свобода неволи: Кто делал «Хронику текущих событий». — Коммерсантъ. — М., 2013. — Вип. 26 апреля, № 15.

Література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Якір_Ірина_Петрівна&oldid=41933183