Ярема Олекса Миколайович

Ярема Олекса Миколайович (14 березня 1855, с. Дроздовичі — 21 листопада 1930) — український педагог, фахівець з класичної філології, громадський культурний діяч у Перемишлі, меценат.

Ярема Олекса Миколайович
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився14 березня 1855(1855-03-14) Редагувати інформацію у Вікіданих
Дроздовичі, Королівство Галичини та Володимирії, Городоцький повіт, Австрійська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер21 листопада 1930(1930-11-21) (75 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Перемишль, Львівське воєводство, Польська Республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняГоловний цвинтар у Перемишліd Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЛНУ ім. І. Франка Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладЛьвівська академічна гімназія Редагувати інформацію у Вікіданих
Олекса Ярема

Життєпис

ред.

Народився 14 березня 1855 року в селі Дроздовичі Городоцького повіту в сім'ї Миколи Яреми і його дружини Анн з дому Баран[1]. Після трьохлітньої військової служби у самбірському піхотному полку, Олекса вступив на філологію у Львівський університет. Учитель Академічної гімназії у Львові (1885—1891) і в Перемишлі (1892—1909), директор Перемиського жіночого ліцею-гімназії при Українському дівочому інституті (1910—1921).

Був головою низки культурних (серед інших філії товариства «Просвіти») і економічних товариств; член Української Національної Ради ЗУНР, головний скарбник, черговий у Народному домі, в якому розміщувалась Рада.

Олекса Ярема долучився до листопадових подій 1918 р., як член та головний скарбник Української Національної Ради, як господар і часто черговий у Народному домі, в якому розміщувалась Рада і де він мешкав. Власним коштом Ярема видавав часопис «Воля» — революційний орган Перемишля. Ув'язнений у таборі Домб'є біля Кракова, повернувся з-за дротів лише восени 1919 року.

Похорон Олекси Яреми у листопаді 1930 року перетворився на маніфестацію, в якій взяли участь сотні українців з Перемишля, Львова та всього ближчого краю. За старовинним звичаєм шестеро сивих коней везли на селянському возі труну, застелену червоною китайкою, співав перемишльський хор, численне духовенство очолив єпископ УГКЦ Григорій (Лакота), жалобне слово перед перемишльським Народним домом виголосив посол до сейму доктор Володимир Загайкевич.

Примітки

ред.
  1. ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 4А, спр. 1761: Метрична книга про народження парафіян с. Дроздовичі, арк. 44.

Джерела

ред.

Посилання

ред.