Запашниця запашна
Запашниця запашна (Mannia fragrans) — вид печіночників родини айтонієвих.
| Запашниця запашна | |
|---|---|
_6849.JPG)
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Відділ: | Печіночники (Marchantiophyta) |
| Клас: | Marchantiopsida |
| Порядок: | Маршанціальні (Marchantiales) |
| Родина: | Айтонієві (Aytoniaceae) |
| Рід: | Запашниця (Mannia) |
| Вид: | M. fragrans
|
| Біноміальна назва | |
| Mannia fragrans | |
Характеристики
ред.Завдяки смугоподібним таломам вид утворює від нещільних до щільних і часто великих насаджень. Свіжі або вимочені рослини пахнуть кедровою олією. Темно-сіро-зелений блискучий талом має ширину 2–3 міліметри, довжину 1–2 сантиметри і розділений на вилки. Передні кінці трохи розширені. Верхівка талома здається проколеною через багато маленьких дихальних отворів. Вони підняті, як вулкани, і складаються з двох-трьох концентричних кілець, кожне з яких складається з шести-семи клітин. У сухих рослин краї талому загнуті догори і закручені вгору. У поперечному розрізі талом має форму трикутника або півмісяця, при цьому тканина з високими та вузькими дихальними порожнинами займає приблизно від верхньої третини до половини товщини талому. Нижня сторона талома (вентральна) від червонувато-коричневого до пурпурного кольору і має черевні лусочки, розташовані в два ряди. На кінчику жіночого пагона гіалінові відростки черевної луски утворюють помітні білі пучки. Зрілі спори мають розмір від 55 до 80 мікрометрів, жовто-коричневі, папілозні, плямисті, широкі та неправильно витягнуті.
Поширення
ред.У Європі північний кордон проходить у південній Норвегії, центральній Швеції та південній Фінляндії, західний кордон у західній Німеччині, східній Франції та Іспанії, а на південь є окремі знахідки в Середземноморському регіоні. За межами Європи зустрічається на Кавказі, в Гімалаях, Китаї, Гренландії та Північній Америці. Росте в сухих, теплих, сонячних місцях у прогалинах на сухих луках і кам'янистих луках на неглибокому ґрунті з багатим на вапно або багатим вапном шаром. Місця зростання переважно відкриті на південь.
Джерела
ред.- Jan-Peter Frahm, Wolfgang Frey, J. Döring: Moosflora. 4. Auflage, UTB Verlag, 2004, ISBN 3-8252-1250-5.
- Martin Nebel, Georg Philippi (Hrsg.): Die Moose Baden-Württembergs. Band 3: Spezieller Teil (Bryophyta: Sphagnopsida, Marchantiophyta, Anthocerotophyta). Ulmer, Stuttgart 2005, ISBN 3-8001-3278-8.
- Heribert Köckinger: Die Horn- und Lebermoose Österreichs (Anthocerotophyta und Marchantiophyta), Catalogus Florae Austriae, II Teil, Heft 2, ISBN 978-3-7001-8153-8.