Notomys alexis
Notomys alexis зустрічається в посушливих і напівпосушливих регіонах центральної та західної Австралії та має найбільшу територію поширення з усіх видів роду.
| Notomys alexis | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Мишеві (Muridae) |
| Рід: | Notomys |
| Вид: | N. alexis
|
| Біноміальна назва | |
| Notomys alexis Thomas, 1922
| |
Морфологічні особливості
ред.Хутро на всій верхній частині тіла Notomys alexis світло-коричневе, але поступово стає більш каштановим до злегка сіруватого та білого від спини донизу. Довгий хвіст коричневий зверху і значно світліший знизу. На кінчику хвоста у них є китиця, але значно менша, ніж у споріднених видів. І самці, і самки мають горловий мішок. Дорослі особини можуть досягати ваги від 20 до 50 грамів. Довжина голови та тулуба становить від 91 до 177 мм. Їхній хвіст в середньому має довжину від 125 до 225 мм[2].
Спосіб життя
ред.Notomys alexis є розсіювачем насіння багатьох різних рослин. Це єдиний розсіювач насіння в посушливих регіонах Австралії разом із десятьма-дванадцятьма іншими видами дрібних ссавців.
Notomys alexis є нічним видом, який проводить час лише на землі. Цілий день вона спить у глибоких печерах під піском. Їхніми хижаками є динго, сови, більші змії та завезені домашні коти. Ця миша дуже товариська і живе групами до десяти тварин. Ці групи живуть у глибоких норах, які з’єднані з іншими групами багатьма ходами. У групі тварини мають найміцніші зв'язки з членами власної родини. Коли кількість особин у групах стає занадто великою, деякі тварини залишають їх і утворюють власну групу або приєднуються до меншої. У неволі великі групи можуть призвести до того, що тварини вбивають власне потомство, оскільки дорослі особини не можуть втекти з групи через брак місця.
Види роду використовують два різні способи пересування: вони можуть стрибати на всіх чотирьох ногах або тільки на задніх лапах. Однак ця спеціалізація стрічається лише у двох із семи видів роду. Оскільки тварини живуть у посушливих регіонах, вони багатьма способами обмежили втрату води. Сечовипускання та дефекація обмежені тим, що є абсолютно необхідним. Вони також проводять спекотні години дня в приємно прохолодних норах. Температура в печерах завжди залишається постійною як вдень, так і вночі[3].
Після настання темряви тварини залишають свою печеру, щоб під покровом темряви шукати насіння, зелені рослини та іноді комах. Одне дослідження показало, що їхній раціон приблизно на 50% складається з насіння і на 50% безхребетних. Вони також доповнюють свій раціон зеленими рослинами. Дослідження довело, що ця миша всеїдна. Життєво необхідну воду отримує лише з їжі. Невеликої кількості води достатньо, щоб організм міг вижити.
Примітки
ред.- ↑ Morris, K., Moseby, K.E., Burbidge, A. & Robinson, T. (2008). Notomys alexis. The IUCN Red List of Threatened Species. Version 2014.3
- ↑ Breed, W. G. 2008. Spinifex Hopping-mouse, Notomys alexis. In: S. Van Dyck and R. Strahan (ред.), The mammals of Australia. Third Edition, P. 596–597. Reed New Holland, Sydney, Australia. ISBN 978-1-877069-25-3
- ↑ Webb, P. I., and J. D. Skinner. 1996. Physiological adaptation to aridity in the bushveld gerbil, Tatera leucogaster. Journal of Zoology 238:693–701