Pax Nicephori (803)
Никифорів мир (лат. Pax Nicephori) — мирний договір, умови якого у 803 році розпочали обговорювати, а в 810 році підписали представникі візантійського імператора Никифора I (лат. Nicephorus I) і короля франків Карла Великого. Ратифікацію договору здійснили вже їх наступники — Людовик Благочестивий та Лев V в період між 811 і 814 роками. Предметом переговорів було визнання Візантією Карла Великого імператором Заходу, а також визначення кордонів між двома імперіями (зокрема, статус Венеції, Істрії та Приморської Хорватії).
| Pax Nicephori | |
|---|---|
| Тип | мирна угода  |
| Підписано | 803 |
| Підписанти | Никифор I і Карл I Великий |
| Сторони | Східна Римська імперія і Франкське королівство |
Історія
ред.Невдалі переговори 803 року
ред.На Різдво 800 року папа Лев III коронував Карла Великого «Імператором римлян» (лат. Imperator Romanorum) у базиліці Святого Петра. Імператор Візантії Никифор I та Карл Великий намагалися встановити кордони між своїми імперіями в 803 році. Перший договір дійсно був підготовлений і надісланий на Схід у 803 році Карлом Великим, який почав переговори з імператрицею Іриною. Текст, однак, ніколи не був ратифікований Никифором, про що прямо кажуть франкські Королівські аннали та Карл Великий у збереженому документі. Франки вже підкорили Істрійську марку в 788 р.[1], а після повалення Аварського каганату вони заволоділи багатою Паннонською низовиною та узбережжям Далмації[1]. Під час цих подій слов'янський князь з Паннонії Войномир був союзником франків[1]. Далмація, яка номінально була візантійською, мирно прийняла обмежене панування франків.
Подальші перемовини між 803 і 806 роками
ред.Хоча Никифор завжди відмовлявся визнавати імператорський титул Карла Великого, посланці Сходу та Заходу протягом першого десятиліття IX століття уклали угоди щодо володіння спірною італійською територією, а саме регіонами Венеції та Далмації. Здається, це було вигідно венеційцям, але гарантувало формальний візантійський суверенітет над ними.
Війна і мир, 806—814
ред.Тимчасовий перехід венеційської лояльності до франків призвів до тривалого морського конфлікту в Адріатиці, перерваного лише перемир'ям у 807—808 роках. Після вторгнення сина Карла Великого і короля Італії Піпіна в Далмацію, напруга між двома імперіями зросла. Однак, політична та військова нестабільність тривала лише до смерті Піпіна у липні 810 р. Після його смері новий договір став предметом обговорення між Никифором та самим Карлом Великим, який після смерті Піпіна тимчасово особисто правив Італією. Членом делегації, надісланої Карлом Великим до Никифора був Айгоне, граф Форлі[2]. Врешті угоду було підписано.
Таким чином, назву «Pax Nicephori» можна виправдано застосувати до цього другого епізоду дипломатичної діяльності. Проте імператорський титул Карла Великого було визнано лише візантійським імператором Михаїлом I, зберігши для Сходу титул «імператор римлян», і договір був остаточно ратифікований лише через чотири роки Людовиком Благочестивим та Левом V, вже після смерті як Михаїла так і Карла Великого. Вважається, що тоді до тексту договора були додані деякі поправки на користь Венеції.
Аахенський мир у 812 році підтвердив, що Далмація, за винятком візантійських міст і островів, знаходиться під франкською владою[3][1]. Кордони в Далмації, встановлені цим договором, були нечіткими, тому в 817 році імператор Лев V відправив посольство до Аахена, щоб уточнити їх. Результатом стала спільна франкська та візантійська експедиція в Далмацію, щоб стримати виступи місцевих ромеїв і слов'ян і чітко розмежувати кордони[1].
Буферні території
ред.Загальноприйняте переконання, що переговори між Візантією та франками, які відбулися на початку IX століття, зробили Венецію «незалежною державою», ґрунтується лише на пізніших натяках і упереджених свідченнях венеційських хроністів, таких як Іоанн Диякон і Андреа Дандоло, і залишається тому дуже сумнівним.
Джерела та документи
ред.Не збереглося жодного тексту ані договору, ані його проєкту, ані результатів попередніх переговорів, окрім кількох передбачуваних цитат у обговоренні імператором Лотарем I у середині IX століття на користь одного з найдавніших, безсумнівно підтверджених дожів Венеції.
Примітки
ред.- ↑ а б в г д Fine, John V. A., Jr. (2006). When Ethnicity Did Not Matter in the Balkans: A Study of Identity in Pre-Nationalist Croatia, Dalmatia, and Slavonia in the Medieval and Early-Modern Periods, University of Michigan Press.
- ↑ Flavio Biondo, Historiarum ab inclinatione romanorum imperii, II, l. II (Basel 1531, p. 167).
- ↑ Dzino 2010, p. 183
Джерела
ред.- Dzino, Danijel. Becoming Slav, Becoming Croat: Identity Transformations in Post-Roman and Early Medieval Dalmatia. — Brill, 2010. — ISBN 90-04-18646-8, 9789004186460.
- Roberto CESSI. Pacta Veneta, 1-2. Archivio Veneto 4-5 (1928—1929).
- John Julius NORWICH. A History of Venice. New York 1982.