Philantomba monticola

вид ссавців
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.
Philantomba monticola

Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: Дуїкерові (Cephalophinae)
Рід: Philantomba
Вид: P. monticola
Philantomba monticola
(Thunberg, 1789)
Ареал блакитного дуїкера
Ареал блакитного дуїкера
Посилання
Вікісховище: Cephalophus monticola
EOL: 328716
ITIS: 898239
МСОП: 4143
NCBI: 907742

Philantomba monticola або Блакитний дуїкер - це невеличка антилопа, що мешкає в Центральній, Південній та Східній Африці. Це найменший з-поміж видів дуїкерів. Виявлено 12 підвидів.

Таксономія

ред.
 
Блакитний дуїкер

Cephalophus

Philantomba

Блакитний дуїкер (P. monticola)

Дуїкер Максвелла (P. maxwelli)

Дуїкер Вальтера (P. walteri)


Блакитний дуїкер належить до роду Philantomba разом з дуїкером Максвелла (P. maxwellii) і дуїкером Вальтера (P. walteri), а також до родини Bovidae Вперше вид був описаний шведським натуралістом Карлом Петером Тунбергом в 1789 році. Цей вид ще іноді відносили до роду Cephalophus,[1] , а не до Philantomba[2]. Деякі дослідники вважали дуїкерів Максвелла як підвид блакитних дуїкерів.[3] В 2012 році на основі матоходріальноих досліджень була створена кладограма підродини Cephalophinae (дуїкер), яка включає в себе три роди: Cephalophus, Philantomba і Sylvicapra. Рід Philantomba виявився монофілітичним. Він є сестриським до решти підродини, від якого він відділився біля 8,73 мільйонів років тому (в пізньому міоцені). Блакитний дуїкер віддалився від дуїкера Максвелла від 2,68 до 5,31 мільйонів років назад.[4] Ця кладограма, однак, не включала недавно відкритого дуїкера Вальтера. Були проведені доповнення кладограми, які визначили його місце.

Підвиди

ред.

Виділялося до 16 підвидів блакитного дуїкера. В 1997 році, Джонатан Кінгдон виділив сім основних популяцій.[5] В 2001, Гровс і Грабб виділили наступні підвиди, розділивши їх на дві групи на основі їх географічного поширення і кольору шерсті:[6][7]

Сіроногі, або північні підвиди

Рудоногі, або південні підвиди

Опис

ред.
 
Голова блакитного дуїкера

Блакитний дуїкер - це найменший з-поміж видів дуїкерів.[5] Довжина тіла (разом з головою) складає від 55 до 90 см, висотою в плечах він 32-41 см, важить 3,5–9 кг.[8] З усіх підвидів найбільшим є P. m. anchietae.[5] Виду притаманний статевий диморфізм; самки трохи більші за самців. Блакитний дуїкер має плаский лоб, великі очі, малі вуха з білою смужкою, великі ніздрі, широкий лоб і рухливі губи. Темний хвіст трохи довший за 10 см; на хвості є ряд білих хвилястих волосин. Вони добре відбивають світло в темряві і дуїкери використовують його для комунікації[5][8]. Дуїкер має короткі, шпильчасті роги довжиною близько 5 см, навколо яких є пасмо шерсті. Передочні залози виділяють непрозору рідину, в якій містяться до 45 летких сполук. Ці виділення, а також білі їдкі виділення педальних залоз (розташованих біля копит) самці дуїкерів використовують для мічення території.[9]

Підвиди сильно різняться за забарвленням. Колір може різнитися від рудого до майже чорного, від сірого до коричневого.

Блакитний дуїкер надзвичайно схожий на дуїкера Максвелла. Однак останній майже в два рази більший і важчий, з великим черепом. Тоді як дуїкер Максвелла майже однорідного кольору, блакитний дуїкер помітно двокольоровий. Ще одна відмінність-педальна залоза над копитом, у блакитного дуїкера вона менша.[5][10]

Порівняння близьких видів
Блакитний дуїкер
Дуїкер Максвелла

Екологія і поведінка

ред.

Блакитний дуїкер активний і вдень і вночі. Полохливий і обережний, блакитний дуйкер живе на окраїнах лісу. Територіальний; тварини утворюють пари, займають території розміром 0,4-0,8 га та мітять їх виділеннями передочної залози.[11] Доросла тварина може видавати звуки, схожі на цвірікання, що позначатимуть зацікавленість.[12] При небезпеці може видавати звуки, схожі на котяче нявчяння; самка, яка не хоче спарюватись свистом відганяє самця.[5]

Дієта

ред.
 
Блакитний дуїкер харчується палими фруктами і листям.

Блакитний дуїкер харчується палими плодами, листям, квітами та корою.[12] Гриби, смоли, зокрема смоли рослин Albizia [5] та речовини тваринного походження, такі як мурахи (яких злизують із землі)[13] також можуть бути включені в раціон. Блакитний дуїкер може перетравлювати мертве листя краще, ніж інші види дуїкерів.[5] У дослідженні 1990 року було проаналізовано вміст шлунків 12 дуїкерів, і визначено, що листя дводольних рослин складало 70%, тоді як плоди та насіння—23%. Однак інші дослідження показували перевагу фруктів: так дослідження 2001 року на основі вмісту 18 шлунків показало, що майже три чверті вмісту складали плоди, 15%- пагони, а насіння і гриби- по 5%.[8]

Розмноження

ред.

Рік, коли особини набувають статевої зрілості різниться в залежності від дослідження. Вільсон зауважив, що самки дозрівають у віці 13 місяців, а мінімальний вік виявився восьмимісячним. Він зазначив, що самці дозрівають довше, від 11 до 14 місяців.[5] Вид моногамний, причому пари залишаються разом протягом усього року.[14] Тривалість вагітності оцінюється від чотирьох до семи місяців.[15][16][17] Народжуються блакитні дуїкери протягом всього року,[18], хоча рівень народжуваності може падати в посушливий сезон.[5] Теля може почати рухатися самостійно протягом 20 хвилин після народження і вигодовується тричі на день. Більшість часу він тримається в схованці. Інтервали годування стають нерегулярними до відлучення, яке відбувається через 2,5-3 місяці. Самці час від часу відвідують своїх партнерів, хоча вони зникають приблизно на місяць після народження теляти, щоб, ймовірно, захистити теля. [14] Післяпологова тічка відбувається через три-п’ять днів після народження.[5]

Екологія і поширення

ред.

Мешкає в різноманітних лісах: як в пралісах, так і у вторинних і галерейних лісах. Їх також можна знайти в анклавах деградованих та відновлених лісів на висотах від рівня моря до 3000 м. Цього дуїкера можна знайти в багатьох країнах Західної, Південної та Східної Африки: в Анголі, Камеруні, ЦАР, ДР Конго, Екваторіальній Гвінеї, Габоні, Кенії, Малаві, Мозамбіку, Нігерії, Руанді, ПАР, Південному Судані, Танзанії, Уганді, Замбії та Зімбабве.[1][19]

Загрози і збереження

ред.

Блакитний дуїкер МСОП віднесений до категорії видів, що викликають найменше занепокоєння. Він вказаний у Додатку II конвенції СІТЕС. Хоча популяційна тенденція досить стабільна, блакитному дуїкеру загрожує екстенсивне полювання на бушміт по всьому ареалу проживання. Уілсон стверджував, що блакитний дуїкер має найбільше економічне, а також екологічне значення серед усіх африканських копитних. М'ясо блакитного дуйкера є важливим джерелом білку.[12] Однак блакитний дуйкер може вижити, незважаючи на втручання людини в його середовище проживання.[1][19]

Посилання

ред.
  1. а б в IUCN SSC Antelope Specialist Group (2008). Philantomba monticola. с. e.T4143A10469452. doi:10.2305/IUCN.UK.2008.RLTS.T4143A10469452.en. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  2. Philantomba. Інтегрована система таксономічної інформації (ITIS). (англ.)
  3. Philantomba maxwellii. Інтегрована система таксономічної інформації (ITIS). (англ.)
  4. Johnston, A. R; Anthony, N. M (2012). A multi-locus species phylogeny of African forest duikers in the subfamily Cephalophinae: evidence for a recent radiation in the Pleistocene. BMC Evolutionary Biology. 12 (1): 120. doi:10.1186/1471-2148-12-120. PMC 3523051. PMID 22823504.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  5. а б в г д е ж и к л м Kingdon, J.; Happold, D.; Hoffmann, M.; Butynski, T.; Happold, M.; Kalina, J. (2013). Mammals of Africa. London, UK: Bloomsbury. с. 228—34. ISBN 978-1-4081-2257-0.
  6. Groves, C.; Grubb, P. (2011). Ungulate Taxonomy. Baltimore, Maryland (USA): Johns Hopkins University Press. с. 267—9. ISBN 978-1-4214-0093-8.
  7. Philantomba monticola. Інтегрована система таксономічної інформації (ITIS). (англ.)
  8. а б в Kingdon, J. (2015). The Kingdon Field Guide to African Mammals (вид. 2nd). Princeton, New Jersey (USA): Princeton University Press. с. 530. ISBN 9780691164533.
  9. Burger, B.V.; Pretorius, P.J. (1987). Notes: Mammalian pheromone studies, VI. Compounds from the preorbital gland of the blue duiker, Cephalophus monticola. Zeitschrift für Naturforschung C. 42 (11–12): 1355—7. doi:10.1515/znc-1987-11-1238. ISSN 1865-7125.
  10. Kingdon, J.; Happold, D.; Hoffmann, M.; Butynski, T.; Happold, M.; Kalina, J. (2013). Mammals of Africa. London, UK: Bloomsbury. с. 224—7. ISBN 978-1-4081-2257-0.
  11. Skinner, J.D.; Chimimba, C.T. (2005). The Mammals of the Southern African Subregion (вид. 3rd). Cambridge: Cambridge University Press. с. 669. ISBN 9780521844185.
  12. а б в Mills, G.; Hes, L. (1997). The Complete Book of Southern African Mammals (вид. 1st). Cape Town, South Africa: Struik Publishers. с. 259. ISBN 9780947430559.
  13. Dubost, G. (1984). Comparison of the diets of frugivorous forest ruminants of Gabon. Journal of Mammalogy. 65 (2): 298—316. doi:10.2307/1381169. JSTOR 1381169.
  14. а б Boehner, J.; Volger, K.; Hendrichs, H. (1984). Breeding dates of blue duikers (Cephalophus monticola). Zeitschrift für Saugetierkunde. 49 (5): 306—14.
  15. Aeschlimann, A. (1963). Observations sur Philantomba maxwelli (Hamilton-Smith): une antilope de la Forėt éburnéenne. Acta Tropica. 20: 341—68.
  16. Dittrich, L. (1972). Gestation periods and age of sexual maturity of some African antelopes. International Zoo Yearbook. 12 (1): 184—7. doi:10.1111/j.1748-1090.1972.tb02322.x.
  17. Alden, Peter (1995). National Audubon Society: Field Guide to African Wildlife. New York: Alfred A. Knopf. с. 459–60. ISBN 978-0-679-43234-0.
  18. Brand, D. J. (1963). Records of mammals bred in the National Zoological Gardens of South Africa during the period 1908 to 1960. Proceedings of the Zoological Society of London. 140 (4): 617—59. doi:10.1111/j.1469-7998.1963.tb01991.x.
  19. а б East, R. (1990). Antelopes: Global Survey and Regional Action Plans. Gland: IUCN. с. 305—8. ISBN 978-2-8317-0016-8.