Вікіпедія

Бещадська лісова залізниця

49°12′21″ пн. ш. 22°17′54″ сх. д. / 49.20597° пн. ш. 22.29845° сх. д. / 49.20597; 22.29845

Бещадська лісова залізниця
Дата створення / заснування 1898 Редагувати інформацію у Вікіданих
Зображення
Країна  Республіка Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
Адміністративна одиниця Бещади Редагувати інформацію у Вікіданих
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2 Редагувати інформацію у Вікіданих
Власник State Forestsd Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата офіційного відкриття 1898 Редагувати інформацію у Вікіданих
Ширина колії 750 мм Редагувати інформацію у Вікіданих
Описано за адресою narrowrail.net/bieszczady/ Редагувати інформацію у Вікіданих
Дорожня карта Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа
Офіційний сайт Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Бещадська лісова залізниця у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Бещадська лісова залізниця (пол. Bieszczadzka Kolejka Leśna) — це вузькоколійна завширшки 750 мм залізнична колія, збудована у малолюдному лісовому регіоні серед бещадських гір. Будівництво розпочалося в кінці XIX століття і завершилося ще до початку першої світової війни.

Залізнична станція Майдан

Історія

ред.

Будівництво вузькоколійної залізниці в бещадських горах розпочалося у 1890 році, коли Галичина перебувала під владою Австро-Угорщини. Його основною метою було полегшити експлуатацію лісу, пов'язавши серце Бещадів з Першою угорсько-галицькою залізною залізницею (нім. Erste Ungarisch-Galizische Eisenbahn) стандартною колією у Новому Лупкові[1]. З цією метою було створено акціонерне товариство з будівництва та експлуатації залізниць[1]. Проєктувальником залізниці був польський інженер Альбін Зазула[2]. Більшу частину робіт на будівництві залізничної колії виконували вручну, без допомоги технічного обладнання, 300 робітників[2]. Основний маршрут пролягав долинами річок Ослава та Солинка. Колії завширшки 760 мм укладали на дубові шпали. Для будівництва мостів, водопропускних труб, віадуків і підпірних стін були залучені кваліфіковані італійські каменярі з тодішнього австрійського Трентіно[2]. Деякі італійські каменярі після завершення будівельних робіт залишилися у Бещадах назавжди, як, наприклад, родина Мейнарді. Офіційне відкриття першої ділянки «Новий Лупків—Тісна» завдовжки 25 км відбулося 21 січня 1898 року[2]. Станція в Тісні була збудована на хуторі Майдан[3], де також були побудовані локомотивне депо, станційні будівлі, склад і будівлі для службовців[2]. Перший рухомий склад складався з п'яти чотиривісних дров'яних паровозів, 15 пасажирських вагонів, 70 платформ та 100 лісовозів[2].

Біля залізниці почали будувати лісопильні, що економічно відродило цей край. У 1900–1904 роках, коли попит на деревину зріс, залізнична лінія від Майдану була подовжена приватною ділянкою завдовжки 15,2 км до Кальниці через Присліп та Струбовиська[4]. Лінія мала інший напрямок, ніж сьогодні — вона не проходила через центр Тісни, а вела прямо через ліси до Присліпу, на місці теперішньої лісової дороги[5]. У Кальниці була вантажна станція, яку обслуговували два власних паротяги та близько 60 вагонів[4]. Близько 1908—1909 років від Струбовиська (лісничий будинок Шпикєри) до Бещадів (присілок Смерек) було збудовано відгалуження[6]. Пізніше була додана приватна ділянка від Майдану через Лишню до Розтоків Горішніх[1].

Під час першої світової війни залізниця вперше була використана у військових цілях. В умовах невдач Австро-Угорщини на Східному фронті та відступу армії залізнична інфраструктура на зламі 1914—1915 років була значно пошкоджена. Були підірвані мости, водопропускні труби та деяке обладнання. Після вигнання російської армії у 1916 році розпочалася реконструкція залізничної інфраструктури[2].

Після відновлення незалежності у 1918 році залізниця стала власністю Польської державної залізниці. З 1920 року управління здійснювала Окружна дирекція державних залізниць у Львові[2]. Майже двокілометрова ділянка колії між Бальницею та Солинкою опинилася за кордоном зі Словаччиною, і по ній транзитом їздили потяги в супроводі прикордонної варти до листопада 1938 року, коли Польща змусила Словаччину скорегувати свої кордони[7]. Під час Великої депресії пасажирські перевезення та експлуатація лісів були обмежені — у 1930-х роках залізниця здійснювала лише один рейс до Майдану та у зворотному напрямку[1][8]. Приватну п'ятикілометрову ділянку від Струбовиська до Кальниці було зруйновано у невизначений час після 1918 року, а ділянку до Розтоків Горішніх — до 1938 року[8]. 1936 року залізнична колія на ділянці «Майдан—Бещади» була розібрана, хоча під час окупації її було відновлено[9].

Під час другої світової війни бещадська залізниця перейшла під управління залізниці Генеральної губернії — так званої «Остбан» (нім. Ostbahn) і використовувалася досить інтенсивно, водночас була частково модернізована. У той час колію було переведено до ширини рейок у 750 мм[1]. Крім поїздів з лісом для потреб Німеччини, курсувало дві, а від 1943 року — навіть три пари пасажирських потягів на день[10]. Під час боїв між червоноармійцями та німцями у другій половині 1944 року та подальших боїв з вояками УПА на цій території інфраструктура залізниці була знищена, колії в багатьох місцях розібрано, а пошкоджена колія використовувалася як дорога для танків[11]. Шпали частково використовували для будівництва укріплень та як паливо[8].

Одразу після війни залізницю почали ремонтувати, але перші потяги пустили лише у 1950 році[8]. Але, з огляду на запустіння Бещадських гір після операції «Вісла», керівництво Польської державної залізниці не було зацікавлене у відновленні руху. 1953 року Бещадську залізницю була передана Польському державному лісовому господарству (пол. Państwowe Gospodarstwo Leśne Lasy Państwowe)[12]. У зв'язку з інтенсифікацією лісового господарства у Бещадах у 1950—1960-х роках було розпочато роботи з реконструкції та модернізації залізниці. До 1959 року лінія була продовжена у північно-західному напрямку від Смільника до Микова, де з'єдналася з ділянкою колишньої 12-кілометрової приватної залізниці графа Потоцького до Репеді, збудованої ще у 1923 році[10]. На сході, на місці колишньої приватної лінії «Майдан-Кальниця-Бещади», у 1957—1964 роках була збудована нова нижча лінія «Майдан—Тісна—Довжиця—Присліп—Ветлина—Мочарне», довжиною майже 37 км[9]. Загальна протяжність мережі склала 73 км[10]. З 1958 року залізницею керував Центр лісового транспорту у Сяніку[8]. У цей період він отримав нові локомотиви польського виробництва — два серії Px48 та шість серій Kp4[8][13]. Основним одержувачем деревини був новозбудований деревообробний комбінат у Репеді, а залізниця транспортувала максимум 115 000–160 000 м³ деревини на рік[10]. Зрідка і неофіційно залізниця також перевозила місцеве населення та туристів, також у вантажних вагонах[14][15].

18 вересня 1963 року було відкрито регулярний пасажирський рух на ділянках «Новий Лупків—Тісна», а згодом — «Репедь–Смільник». На той час це була єдина державна залізниця у Польщі, крім Польської державної залізниці. Пасажирські перевезення були малорентабельними та ускладнювали транспортну роботу, тому близько 1975 року їх передбачалося призупинити, але через зростання рівня туристичних перевезень у Бещадах та протести проти його ліквідації, було відновлено. У цей період на залізниці працювало близько 300 осіб. Наприкінці 1970-х років парова тяга почала витіснятися румунськими тепловозами серії Lyd2, але при цьому перевезення лісу стали значно зменшуватися, їх потіснив зручніший автомобільний транспорт[12]. 1990 року на залізниці було 6 тепловозів, 8 пасажирських вагонів, 140 платформ та 200 вагонів[8].

В умовах економічної кризи, а потім переходу до ринкової економіки на межі 1980—1990-х років залізниця опинилася під загрозою ліквідації через свою збитковість. Ситуацію погіршило банкрутство після системної трансформації головного одержувача деревини залізницею — підприємств деревної промисловості (пол. Zakłady Przemysłu Drzewnego) у Репеді[16]. Вже у 1980-х роках рух на ділянці «Ветлина—Мочарне» було припинено, і ця ділянка була остаточно виключена з використання у 1992 році після того, як у 1991 році була включена до особливої охоронної зони Бещадського національного парку[12][16]. 1991 року рух на ділянці «Должиця—Ветлина» було призупинено[12]. З цього року цілорічні регулярні пасажирські перевезення були припинені, а під час літнього сезону вирушали лише туристичні потяги[10]. Тоді Лісовий транспортний центр у Сяноку було ліквідовано, а 1 квітня 1993 року залізницю передано в управління Тіснянської лісової інспекції зі значним скороченням штату працівників[12][16]. 1994 року лісова інспекція також запустила пасажирські перевезення на лінії «Майдан—Ветлина», але діяльність залізниці була збитковою (перевезено близько 14 тисяч пасажирів). 1 грудня 1994 року залізниця була виведена з експлуатації[16]. Відділення Лісової залізниці в селі Тісна було ліквідовано, працівників звільнено, а частину рухомого складу списано на металобрухт[12]. Від фізичної ліквідації залізницю врятувало внесення її системи зв'язку, інфраструктури та частини рухомого складу до реєстру пам'яток у 1992 році (номер А-284)[12][16].

У 1979 році в Майдані був створений музей лісової залізниці під відкритим небом[8], в якому експонувалися два потяги з паротягами Kp4 і Px48. 1987 року його підпорядкували Залізничному музею, а 1991 року зношений рухомий склад перевезли звідти до Музею вузькоколійної залізниці у Сохачеві[12].

Сучасність

ред.

З ініціативи місцевої влади та службовців у липні 1996 року було створено Фонд Бещадської лісової залізниці[16], якому безоплатно передано залізничне майно та маршрут у межах Тіснянської лісової інспекції[12]. Було придбано додатковий тепловоз (цукровоз) та відкриті літні вагони, перебудовані з відкритих вантажних вагонів (спочатку сім, від Пшеворської приміської залізниці)[17]. Профіль діяльності змінено на курсування туристичних потягів у літній сезон (травень-вересень) та, за потреби, в інший час[12]. Після передачі залізниці Фонду та проведених ремонтних робіт 4 липня 1997 року було відновлено рух на 11-кілометровій ділянці від Майдану до Присліпу, і вже цього року залізниця перевезла понад 23 000 туристів[12]. 1998 року було запущено потяги на другій лінії на захід, до Бальниці та в окремі дні до Волі Мигової (17 км). Спочатку обидва боки курсував один потяг на день. Спочатку, у 1997—2003 роках, вагони мали жовте рекламне забарвлення загальнопольської радіостанції RMF, потім відновили класичні зелені кольори[17]. 2010 року на залізниці було 18 пасажирських вагонів, у тому числі десять літніх[18].

Кількість пасажирів постійно зростала і 2007 року вперше перетнула позначку у 50 тисяч[19], у 2014 році — 100 тисяч[20], у 2018 році — 150 тисяч пасажирів[21]. 2009 року відновлено рух на ділянці від Волі Мигової до Смільника, але у 2011 році рух на ділянці «Бальниця—Смільник» було знову призупинено. Відтоді потяги на захід курсують лише до Бальниці (9 км)[22]. Від серпня 2020 року рух потягів у східному напрямку на ділянці від Должиці до Присліпу був призупинений, і це залишилося без змін у 2023 році[23].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д Jerczyński… — S. 14—15.
  2. ↑ а б в г д е ж и Kryciński… — S. 284.
  3. ↑ Kryciński… — S. 117.
  4. ↑ а б Kryciński… — S. 189–190.
  5. ↑ Kryciński… — S. 291. — załącznik — mapa w skali 1:75 000.
  6. ↑ Kryciński… — S. 335.
  7. ↑ Kryciński… — S. 362.
  8. ↑ а б в г д е ж и Kryciński… — S. 287-288.
  9. ↑ а б Kryciński… — S. 288–291.
  10. ↑ а б в г д Sroka… — S. 95—97.
  11. ↑ Jerczyński… — S. 14—15.
  12. ↑ а б в г д е ж и к л м Jerczyński… — S. 15—16.
  13. ↑ Pokropiński… — S. 120, 136.
  14. ↑ Dąbrowski Tadeusz W sepii zapisane // Wąskie Tory. — nr 3—4. — 2008. — grudzień. — S. 62. (пол.)
  15. ↑ Tyszko Zbigniew Podróż poślubna // Wąskie Tory. — nr 3—4. — 2008. — grudzień. — S. 63. (пол.)
  16. ↑ а б в г д е Stanisław Wermiński. O naszej fundacji. kolejka.bieszczady.pl (пол.). Fundacja Bieszczadzkiej Kolejki Leśnej. Архів оригіналу за 12 січня 2023. Процитовано 25 березня 2023.
  17. ↑ а б Jerczyński… — S. 17—18.
  18. ↑ Ciesielski M. Nowości z kolejki bieszczadzkiej // Świat Kolei. — nr 8. — 2010. — S. 7. (пол.)
  19. ↑ Stanisław Wermiński. O naszej fundacji. kolejka.bieszczady.pl (пол.). Fundacja Bieszczadzkiej Kolejki Leśnej. Архів оригіналу за 2 жовтня 2022. Процитовано 25 березня 2023.
  20. ↑ Wąskotorowa kolejka leśna przewiozła 102 tys. osób. wiadomosci.onet.pl (пол.). Grupa Onet.pl S.A. Архів оригіналу за 2 жовтня 2022. Процитовано 25 березня 2023.
  21. ↑ Rekord! Bieszczadzka Kolejka Leśna przewiozła w tym roku 153 tys. osób. wiadomosci.onet.pl (пол.). Grupa Onet.pl S.A. 9 листопада 2018. Процитовано 25 березня 2023.
  22. ↑ Trasa I: Majdan — Balnica (9 km). kolejka.bieszczady.pl (пол.). Fundacja Bieszczadzkiej Kolejki Leśnej. Архів оригіналу за 28 листопада 2022. Процитовано 25 березня 2023.
  23. ↑ Aktualności. kolejka.bieszczady.pl (пол.). Fundacja Bieszczadzkiej Kolejki Leśnej. Архів оригіналу за 28 листопада 2022. Процитовано 25 березня 2023.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Бещадська_лісова_залізниця&oldid=44105905