Вулиця Нечуя-Левицького (Львів)
Вулиця Нечуя́-Леви́цького — вулиця у Франківському районі міста Львова[6][7], в місцевості Кастелівка. Прямує від перехрестя вулиць Коперника, Вітовського, Героїв Майдану і Сахарова до вулиці Генерала Чупринки, утворюючи перехрестя з вулицею Котляревського[8].
| Вулиця Нечуя-Левицького Львів | |
|---|---|
.jpg) | |
| Місцевість | Кастелівка |
| Район | Франківський |
| Назва на честь | Нечуя-Левицького |
| Колишні назви | |
| Ленартовича, Драгоманова, Ленартовича | |
| польського періоду (польською) | Lenartowicza |
| радянського періоду (українською) | Ленартовича |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 285 м |
| Координати початку | 49°49′56.57″ пн. ш. 24°1′4.79″ сх. д. / 49.8323806° пн. ш. 24.0179972° сх. д. |
| Координати кінця | 49°50′1.44″ пн. ш. 24°0′53.50″ сх. д. / 49.8337333° пн. ш. 24.0148611° сх. д. |
| поштові індекси | 79013[1] |
| Транспорт | |
| Рух | односторонній[2], двосторонній |
| Покриття | бруківка |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | № 2-21, 11а, 23[3] |
| Архітектурні пам'ятки | № 3, 5, 8-11, 11а, 12-17, 19-21, 23[4] |
| Поштові відділення | ВПЗ № 13 (вул. Бандери, 24)[1] |
| Забудова | класицизм, віденська сецесія, вілли[5] |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Нечуя-Левицького у Вікісховищі | |
Назва
ред.Вулиця прокладена наприкінці XIX століття та у 1895 році отрималамала назву Ленартовича, на честь польського поета епохи романтизму, етнографа Теофіла Ленартовича. У жовтні 1945 року була перейменована на Драгоманова, на честь українського публіциста, історика Михайла Драгоманова, але у грудні того ж року повернена передвоєнна назва — Ленартовича. Сучасна назва від 1946 року — вулиця Нечуя-Левицького, на честь українського письменника, етнографа та фольклориста Івана Нечуя-Левицького[9][10].
Забудова
ред.В архітектурному ансамблі вулиці Нечуя-Левицького переважає класицизм, віденська сецесія та садибна (віллова) забудова[5]. Декілька будинків на вулиці внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.
З непарного боку вулиці
ред.№ 3 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1898 році за проєктом архітектора Ігнатія Віняжа у стилі необароко для Абрагама-Юзефа Шварцвальда. Скульптурне оздоблення будинку авторства Едмунда Плішевського, зокрема, два погруддя Теофіла Ленартовича. У 1916 році власником будинку був Гіларій Ліпецький, у 1920 році — доктор Ізяслав Фелль[11]. До вересня 1939 року будинок перебував у власності Сари Таубес[12][13]. В будинку протягом 1909—1922 років мешкав історик польської літератури, доктор філософії Львівського університету Казимир Колбушевський-Кобзай, який у той час викладав у 4-ій державній гімназії імені Яна Длуґоша (нині тут міститься інститут телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки Національного університету «Львівська політехніка»)[14][15].
№ 11 — триповерховий житловий будинок споруджений у 1911 році за проєктом Йосипа Делькевича[16]. У 1930-х роках будинок належав Ісаку Бергману[12][13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 607-м[4].
№ 11а — житловий будинок виконаний у стилі сецесія за проєктами Каспера Юліана Драневича та Соломона Рімера (1906, 1907). Фасад завершується високим аттиком. Оздобленням фасаду є пишний, ліпний, рослинний, сецесійний декор, доповнений круглими, кольоровими керамічними плитками та кованими ґратами балконів[17][18]. У 1930-х роках будинок належав Ефроїму та Салі Еттінгерам[12][13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 608-м[4].
№ 13 — житловий будинок виконаний у стилі сецесія за проєктами Каспера Юліана Драневича та Соломона Рімера (1906, 1907). Кам'яниця пишно декорована сецесійною ліпниною, що доповнена кованими балюстрадами балконів. Фасад у центральній частині завершується криволінійним, високим аттиком[17][18]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1315-м[4].
№ 15 — житловий будинок збудований у 1907 році за проєктом Альфреда Захаревича для інженера Яна Лопушинського. Ліпний декор фасаду виконаний з модернізованими ампірними мотивами[19][20]. У 1930-х роках будинок належав Яну та Марії Лопушанським[12][13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1316-м[4].
№ 17, 19 — житлові будинки зведені у 1907 році Якубом Рисяком для себе та своєї дружини Гелени. Фасад оздоблено ліпним декором з використанням квіткових та рослинних мотивів у тому числі стилізованого буряка. Такі ж мотиви прослідковуються у вітражних вікнах та розписах у під'їзді[19]. У 1930-х роках будинки належали Йоанні Платовській та Єнті Рова[12][13]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 1641-м та № 1318-м[4].
№ 23 — триповерховий житловий будинок споруджений у 1897—1898 роках за спільним проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського в стилі історизму кінця XIX століття, наближеному до необароко. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована[21]. У 1930-х роках будинок належав Л. Авігдор (Авідор)[12][13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 612-м[4].
-
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 3) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 11) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 11а) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 13) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 15) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 17) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 19) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 23)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
З парного боку вулиці
ред.№ 18 — двоповерховий житловий будинок, збудований фірмою Івана Левинського у 1889—1890 роках[22]. У 1930-х роках будинок належав Ользі Каучинській[12][13].
№ 20 — вілла «Марія» збудована у 1889—1891 роках фірмою Івана Левинського, ймовірно за проєктом Юліана Захаревича для родини Мадейських[23]. Архітектором використано інтерпретацію форм народної карпатської архітектури[24][22]. У 1930-х роках будинок належав Стефану Заммерштейну[12][13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 611-м[4].
-
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 12) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 14) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 16) -
Вілла «Марія»
(вул. Нечуя-Левицького, 20)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Транспорт
ред.Від 3 липня 2019 року змінилася організація дорожнього руху на вулицях Богуна та Нечуя-Левицького. Рух на вул. Нечуя-Левицького став одностороннім на ділянці від вул. Чупринки до вул. Котляревського[2]. Рух на ділянці вулиці Нечуя-Левицького до перехрестя з вулицями Коперника, Вітовського, Героїв Майдану і Сахарова залишився двостороннім.
Примітки
ред.- ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 28 грудня 2024.
- ↑ а б Катерина Родак (3 липня 2019). У Львові змінилась організація руху на вул. Нечуя-Левицького та вул. Богуна. zaxid.net. Zaxid.net. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 31 березня 2021.
- ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 28 грудня 2024.
- ↑ а б в г д е ж и Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 28 грудня 2024.
- ↑ а б 1243 вулиці Львова, 2009, с. 305.
- ↑ Перелік вулиць Франківського району. fk.lv.court.gov.ua. Франківський районний суд м. Львова. Архів оригіналу за 17 листопада 2022. Процитовано 28 грудня 2024.
- ↑ Павло Жежнич (30 травня 2007). Список вулиць Львова (Н). lviv.ridne.net. Архів оригіналу за 23 квітня 2024. Процитовано 28 грудня 2024.
- ↑ Вулиця Нечуя-Левицького. google.com.ua. Google Maps. Архів оригіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 28 грудня 2024.
- ↑ Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 42.
- ↑ Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 89.
- ↑ Єврейська архітектурна спадщина Львова, 2024, с. 300.
- ↑ а б в г д е ж и Jaroslaw Rokicki. Pełna lista majątków kresowych, adresy właścicieli domów Lwowa i ich ówczesnych właścicieli. jaroslawrokicki.com (пол.). Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 28 грудня 2024.
- ↑ а б в г д е ж и Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol…Wykaz domów w mieście Lwowie…dział IV… — S. 42.
- ↑ Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1913… — S. 203.
- ↑ Almanach Literacki 1926. — Wilno: nakładem Wil. Oddz. Polsk. Białego Krzyża, 1926. — S. 31. (пол.)
- ↑ Ю. О. Бірюльов. Делькевич Йосип // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді. — 708 с. — ISBN 978-966-02-4457-3.
- ↑ а б Мистецтво львівської сецесії, 2005, с. 71.
- ↑ а б Архітектура Львова, 2008, с. 477.
- ↑ а б Архітектура Львова, 2008, с. 478.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 482, 483.
- ↑ Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Нечуя-Левицького, 23 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 31 березня 2021.
- ↑ а б Нога О. Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат. — Львів : Центр Європи, 2009. — С. 29, 47. — ISBN 978-966-7022-81-5.
- ↑ Przemysław Włodek, Adam Kulewski Lwów: przewodnik. — Pruszków: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2006. — S. 297. (пол.)
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 353.
Джерела
ред.
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — С. 71. — ISBN 966-7022-44-7.
- Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 89. — ISBN 978-617-629-077-3.
- Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Нечуя-Левицького вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — 528 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-54-5.
- Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 42. — ISBN 966-603-115-9.
- Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — 695 s.+84 s. (dodatek) (пол.)
- Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol z informatorem m. stoł. Warszawy, województwa krakowskiego, pomorskiego, poznańskiego i śląskiego: rocznik 1935/1936. — Kraków, 1936. — 685 s. (пол.)
Посилання
ред.- Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Нечуя-Левицького І. lia.lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 31 березня 2021.