Саломон Рімер
львівський архітектор
Саломон Рімер (пол. Salomon Rimer, пол. Riemer; 1858, Тарнів — 26 жовтня 1931, Львів) — львівський архітектор єврейського походження[1].
| Саломон Рімер | |
|---|---|
| Народження | 1858 |
| Смерть | 26 жовтня 1931 |
| Країна | .svg){kind=small} Австро-Угорщина→ Польща |
| Навчання | Цісарсько-королівська політехнічна школа у Львові |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Львів |
| Архітектурний стиль | модерн |
 Саломон Рімер у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.Народився 1858 року у Тарнові. Протягом 1881—1886 років навчався на інженерному відділі Цісарсько-королівської політехнічної школи у Львові. Працював у Львові від 1887 року, повноваження архітектора отримав у квітні 1891 року. Початково мешкав у Львові в будинку на вулиці Яґєллоньскій, 22 (нинішня вулиця Гнатюка)[2], пізніше — на вулиці Зиблікевича, 31 (нинішня вулиця Івана Франка, 59). Будував у Львові від 1887 року до 1914 року, переважно в заможних євреїв[3].
Будівлі у Львові
ред.- Перебудова спортивної споруди на театр на теперішній вулиці Гнатюка у 1890 та 1891 роках, замовлення Фані Сокол. 1905 року збудував на цьому ж місці літню естраду. У 1901 та 1910 роках на замовлення власників розширив театр[4]. 1918 року на замовлення нових власників спорудив дах. Будівля проіснувала приблизно до 1937—1938 років. Тепер на її місці мурована театральна споруда (вулиця Гнатюка, 11)[5]
- Синагога «Хойреш Ейцім» на вулиці Джерельній, 55 (1896, не збережена)[6][7].
- Дерев'яний кегельбан у стилі проміжному між «закопанським» та «гуцульською сецесією» при готелі «De Laus» на вулиці Личаківській, 122 (1898, не збережений)[8][9].
- Прибудова приміщення до синагоги «Бейс Шломо бен Давид» товариства «Аґудас Шломо» на вулиці Ярослава Мудрого, 39 (1902, з огорожею 1907 року, не збережено)[7][10].
- Перебудова синагоги «Ор Шемеш» на вулиці Медовій, 3 (1903)[11][12].
- Будинок Якуба Ґюнсберга на вулиці Медовій, 9 (1903—1904)[13].
- Власний будинок на вулиці Франка, 59 (1905—1907)[14][15].
- Прибутковий будинок Германа Валлаха на вулиці Богомольця, 11а (співавтор Генрик Сальвер, 1905—1906[16].
- Сецесійні будинки на вулиці Нечуя-Левицького, 11а, 13 (1906—1907, співавтор К. Драневич)[17][18].
- Синагога «Кол ріна ве-єшуа» на вулиці Джерельній, 49 (співавтор Альберт Корнблют, 1905—1906; не збережена)[19].
- Сецесійний житловий будинок на вулиці Рапопорта, 7а (проєкт 1907 року)[20]. Характерний архітектурний елемент — кручені колони наріжного порталу.
- Неоготичний прибутковий будинок на вулиці Франка, 17, на розі з вулицею Левицького (1907)[21].
- Чиншова кам'яниця Ісаака Герша Санделя на нинішній вулиці Леся Курбаса, 5 (1907). Фасад повністю облицьований майоліковою плиткою майстерні братів Мунд[22][23][24].
- Будинки на нинішній вулиці Руставелі, 24, 26 (1907)[25].
- Добудови офіцини (флігеля) будинку на нинішній вулиці Дорошенка, 54 (1909)[26].
- Житловий будинок на вулиці Чернігівській, 2-4 (1912). Під час будівництва первинний проєкт Рімера перероблено Фердинандом Касслером. Зокрема було повністю змінено фасад[27].
Світлини
ред.-
Проєкт фасаду синагоги «Ор Шемеш»
(вул. Медова, 3) -
Житловий будинок
(вул. Нечуя-Левицького, 13) -
Будинок із «крученими стовпами»
(вул. Франка, 17) -
Колишня кам'яниця Ісаака Герша Санделя (вул. Курбаса, 5)
.jpg)
.jpg)
Родина
ред.Саломон Рімер був одружений з Лаурою Рімер. У шлюбі народилося двоє дітей:
- Александер Рімер (1889, Львів — 1942, Освенцим) — польський художник[15]. Навчався у Львові у спеціалізованому ліцеї. Потім вступив до Вищої школи образотворчих мистецтв у Дрездені. Його картини цього періоду зберігаються у Дрездені. У 1927 році він приїхав до Парижа, де познайомився з Леопольдом Сюрважем та Жаном Люрса, які дуже вплинули на його творчість. Він робив численні начерки в блокнотах, які були втрачені. У 1935 році Рімер вступив до Спілки сучасних художників у Парижі. Деякі його літографії були опубліковані в альбомі асоціації, випущеному видавництвом «Artès». Вранці 16 липня 1942 року Рімера було заарештовано чотирма агентами французької поліції під час облави Зимового велодрому. Був інтернований до концентраційного табору Дрансі та депортований 19 липня 1942 року ешелоном № 7. Загинув в концтаборі Аушвіц біля міста Освенцима (Польща)[28];
- Рудольф Рімер (нар. 11 жовтня 1895, Львів) — польський архітектор. Повноваження архітектора отримав у серпні 1924 року. Працював у Львові до 1939 року. Відомий як автор проєкту житлового будинку Сендора Лебенволя, що на нинішній вулиці вулиці Чернігівській, 10 у Львові. Реалізований у 1931—1932 роках[3]. Також автор додаткового проєкту купальні «Зелене око» з пляжем та дерев'яним купальним будинком в яру під Снопківськім парком між сучасними вулицями Тарнавського та Кримською, затвердженого магістратом 5 серпня 1935 року (тепер не існує)[29].
Примітки
ред.- ↑ Мистецтво львівської сецесії, 2005, с. 169.
- ↑ Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. Rocznik 2. Rok 1910. — Lwów, 1909. — S. 399. (пол.)
- ↑ а б Єврейська архітектурна спадщина Львова, 2024, с. 556.
- ↑ Єврейська архітектурна спадщина Львова, 2024, с. 132.
- ↑ Проскуряков В. І. Внесок єврейських архітекторів у формування театральної архітектури Львова // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2004. — № 505. — С. 257—258.
- ↑ Єврейська архітектурна спадщина Львова, 2024, с. 64.
- ↑ а б Гельстон Й. Синагоги у Львові // Незалежний культурологічний часопис «Ї». — 2008. — № 51. — С. 289.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 409.
- ↑ Мистецтво львівської сецесії, 2005, с. 37.
- ↑ Єврейська архітектурна спадщина Львова, 2024, с. 66.
- ↑ Бойко О. Синагоги Львова. — Львів : ВНТЛ-Класика, 2008. — С. 48, 175. — ISBN 966-8849-30-2.
- ↑ Єврейська архітектурна спадщина Львова, 2024, с. 68.
- ↑ Єврейська архітектурна спадщина Львова, 2024, с. 330.
- ↑ Мистецтво львівської сецесії, 2005, с. 73.
- ↑ а б Lwów. Ilustrowany przewodnik… — S. 175.
- ↑ Ірина Котлобулатова, Христина Харчук, Ольга Заречнюк. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Академіка Богомольця, 11а — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 20 листопада 2024.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 477.
- ↑ Мистецтво львівської сецесії, 2005, с. 71.
- ↑ Єврейська архітектурна спадщина Львова, 2024, с. 70.
- ↑ Lewicki J. Między tradycją… — S. 269—270.
- ↑ Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 473.
- ↑ Мистецтво львівської сецесії, 2005, с. 77.
- ↑ Lwów. Ilustrowany przewodnik… — S. 92.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 479.
- ↑ Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Дорошенка, 54 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 24 вересня 2019. Процитовано 31 березня 2021.
- ↑ Lewicki J. Między tradycją… — S. 327—328.
- ↑ Александр Ример. Львов (Галиция) 1889 – депотрирован в Освенцим в 1942 г. ecoledeparis.org (рос.). Bureau d'art Ecole de Paris. Архів оригіналу за 12 травня 2023. Процитовано 20 листопада 2024.
- ↑ Проєкт «Інтерактивний Львів»: Ділянка вул. Кримської – кол. купальня. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 28 липня 2024. Процитовано 20 листопада 2024.
Джерела
ред.- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- Юрій Бірюльов. Єврейська архітектурна спадщина Львова: монографія = The Jewish Architectural Legacy of Lviv: A monograph. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. — 632 с. — (Єврейський Музей ім. Максиміліана Гольдштейна у Львові) — ISBN 978-966-448-014-4.
- Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — 184 с. — ISBN 966-7022-44-7.</ref>
- Księga pamiątkowa Towarzystwa «Bratniej Pomocy» Słuchaczów Politechniki we Lwowie. — Lwów, nakładem Towarzystwa «Bratniej Pomocy» Słuchaczów Politechniki, 1897. — S. 258. (пол.)
- Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893–1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — 590 s. — ISBN 83-88372-29-7. (пол.)
- Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów: Centrum Europy, 2003. — 320 s. — ISBN 966-7022-26-9. (пол.)
Посилання
ред.- Iosif Gelston. Kol Rina Ve-Yeshua Synagogue in Lviv, Ukraine. cja.huji.ac.il (англ.). Subscribe to The Center for Jewish Art. Процитовано 19 листопада 2024.
- Iosif Gelston. Israel Leibman's Synagogue in Lviv (Lwów, Lemberg, Lvov), Ukraine. cja.huji.ac.il (англ.). Subscribe to The Center for Jewish Art. Процитовано 19 листопада 2024.</ref>