П'єр Бенуа
П'єр Бенуа́ (фр. Pierre Benoit); 16 липня 1886, Альбі (Тарн), Тарн, Франція — 3 березня 1962, Сібур, Атлантичні Піренеї, Франція) — французький письменник, член Французької академії (1931)[3]. Автор численних фантастичних та пригодницьких романів, другий з яких, «Атлантида», мав значний успіх у першій половині XX століття.
| П'єр Бенуа | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Pierre Benoit | ||||
 П'єр Бенуа у 1932 році | ||||
| Народився | 16 липня 1886 Альбі, Тарн, Франція | |||
| Помер | 3 березня 1962 (75 років)
Сібур, Атлантичні Піренеї, Франція | |||
| Поховання | Cimetière de Socoad | |||
| Громадянство |  Франція | |||
| Діяльність | письменник-романіст | |||
| Мова творів | французька | |||
| Роки активності | 1918—1957 | |||
| Жанр | пригоди | |||
| Magnum opus | Атлантида[1], Q3227263?, Q3400411? і Le lac saléd | |||
| Членство | Французька академія (3 березня 1962)[2] | |||
| Учасник | Перша світова війна | |||
| Нагороди |
| |||
| Премії | Велика премія Французької академії за роман (1919) | |||
|
| ||||
 П'єр Бенуа у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Біографія
ред.П'єр Бенуа народився в місті Альбі́, департамент Тарн, на півдні Франції, де служив в гарнізоні його батько, кадровий офіцер[4]. Хоча Бенуа прожив в Альбі менше року, він відчував тісний зв'язок з містом і особливо його собором, який слугував для нього джерелом натхнення. У 1887 році його батько був переведений на службу в Туніс, а потім в Алжир. У 1907 році після служби в 1-му полку зуавів Бенуа вивчає літературу та історію, переїхавши в Монпельє. Отримавши ступінь бакалавра мистецтв, але не зумівши отримати посаду вчителя історії, він стає чиновником, і до 1922 року працює в освітянській сфері. До цього часу відносяться його поеми «Діадумен» і «Прохачки», за яких він отримує премію Товариства французьких літераторів (фр. Société des gens de lettres[fr]).
На початку Першої світової війни П'єра Бенуа мобілізують та відправляють на фронт, проте після битви при Шарлеруа він важко захворює і демобілізується. Отриманий досвід призвів до того, що Бенуа став переконаним пацифістом. Після війни виходять його перші романи: «Кенігсмарк» (1918) та «Атлантида». За другий роман він отримав Велику премію Французької академії[4].
З 1923 року Бенуа працює репортером для відомих паризьких газет, таких як Le Journal, France-Soir, L'Intransigeant. Він подорожує до Туреччини й Ірану, Палестини та Сирії, відвідує Австралію й Таїті, Аргентину і Бразилію, бере інтерв'ю у Хайле Селассіє I, Беніто Муссоліні, Германа Герінга. Паралельно з цим виходять його романи: «Солоне озеро», «Володарка ліванського замку», «Прокажений король», «Колодязі Якова», «Мадемуазель де ла Ферте», «Північне сонце», «Забутий».
Оскільки Бенуа часто подорожував, його романи часто описували інші, незвичні читачеві того часу країни: Алжир в «Атлантиді» (1919), США в «Солоному озері» (1921), Ірландію в «Дорозі гігантів» (1922), Сирію у «Володарці ліванського замку» (1924).
У 1929—1930 роках П'єр Бенуа — президент Товариства літераторів[5]. 11 липня 1931 року він був обраний членом Французької академії.
Попри те, що під час Аншлюсу 1938 року Бенуа знаходився у Відні, він до останнього вірив у можливість союзу між Францією і Німеччиною, і початок Другої світової війни став для нього несподіванкою. У вересні 1944 за підозрою у співпраці з окупантами він був заарештований і відправлений до в'язниці Френ, але через півроку з нього зняли всі звинувачення[4].
З виходом роману «Агріат» у 1950 році до нього знову приходить успіх, і в 1957-му він пише сороковий за рахунком роман «Монсальват», тоді ж продається його п'ятимільйонна книга. Бесіди з ним під назвою «Від Кенігсмарка до Монсальвата» виходять в радіоефір. У 1959 році Бенуа йде на знак протесту з Французької академії після того, як в академію не прийняли його давнього друга письменника Поля Морана.
28 травня 1960 померла дружина Бенуа Марсель, після втрати якої письменник довго не міг оклигати. Помер П'єр Бенуа 3 березня 1962 року в Сібурі, що в департаменті Атлантичні Піренеї у Франції.
Вибрані твори
ред.
- Романи
- «Кенігсмарк» (Kœnigsmark, 1918)
- «Атлантида» (L'Atlantide, 1919)
- «За Дона Карлоса» (Pour don Carlos, 1920)
- «Солоне озеро» (Le Lac salé, 1921)
- «Шлях велетнів» (La Chaussée des géants, 1922)
- «Мадемуазель де ла Ферте» (Mademoiselle de La Ferté, 1923)
- «Володарка ліванського замку» (La Châtelaine du Liban, 1924)
- «Колодязі Якова» (Le Puits de Jacob, 1925)
- «Альберта» (Alberte, 1926)
- «Прокажений король» (Le Roi lépreux, 1927)
- «Північне сонце» (Le Soleil de minuit, 1930)
- «Зелений острів» (L'Île verte, 1932)
- «Агріат» (Les Agriates, 1950)
- «Монсальват» (Montsalvat, 1957)
- Поеми
Переклади українською
ред.- П'єр Бенуа. Шлях велетнів // Літературно-науковий вісник, 1923-24
- П'єр Бенуа. Атлантида / Переклад Ірини Овруцької. — Київ : Мистецтво, 1991. — 168 с. — 50000 прим. — ISBN 5-7715-0479-3.
Екранізації
ред.- «Атлантида»
У 1921 році режисер Жак Фейдер вперше екранізував роман, поставивши фільм «Атлантида». У 1932 році німецький режисер Георг Вільгельм Пабст зняв ремейк фільму Ж. Фейдера, зрежисувавши однойменний фільм з Бригіттою Гельм у головній ролі. У 1961 році вийшов італійсько-французький фільм «Атлантида», поставлений режисером Едгаром Джорджем Ульмером. Остання за часом екранізація роману була здійснена у 1992 році режисером Бобом Свемом («Атлантида», Франція-Італя).
- «Кенігсмарк»
Книга була екранізована тричі: Леонсом Перре в 1923-му, Морісом Турнером у 1935 році та Соланж Терак у 1953-му.
Примітки
ред.- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Académie française
- ↑ French Twentieth Bibliography: Critical and Bibliographical William J. Thompson — 2001… — Page 17210 "Maltère, Stéphane: "Le monde littéraire antique dans L'Atlantide de Pierre Benoit, " Cahiers des Amis de Poirre Boneit Frenchaises, no. 10 (1999), 21-30. [BNF] X1361. Monestier, Louis: «Histoire de l'association des 'Amis de Pierre Benoit'. Première partie …»
- ↑ а б в Hugo Frey, «Afterword» to The Queen of Atlantis, Bison Books, ISBN 0803269161, (p.289-312)
- ↑ SGDL — Présidents classés par ordre chronologique. Архів оригіналу за 5 лютого 2014. Процитовано 9 жовтня 2017.
Посилання
ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: П'єр Бенуа
- Pierre BENOIT // academie-francaise.fr (фр.)
- Творчість П'єра Бенуа в Енциклопедії наукової фантастики за редакцією Пітера Нікколса, Джона Клюта та Дейва Ленгфорда
- Творчість П'єра Бенуа у міжнародній базі фантастики «The Internet Speculative Fiction Database»
- Творчість П'єра Бенуа в «Энциклопедия фантастики. Кто есть кто. Под ред. Вл. Гакова, 1995»