Татарська протока
Татарська протока (рос. Тата́рский проли́в; кит. трад.: 韃靼海峽; піньїнь: Dádá hǎixiá; яп. 間宮海峡, латиніз.: Mamiya kaikyō, латиніз. Mamiya Strait) — протока між материком Євразія та островом Сахаліном, з'єднує Японське і Охотське моря через протоку Невельського, Амурський лиман і Сахалінську затоку.
 | |
| Розміри | |
| Довжина | 713 |
| Ширина | 40—328 |
 | |
| Мапа | |
| |
Фізико-географічна характеристика
ред.
Північні вхідні миси в Татарську протоку з протоки Невельського — мис Південний і мис Тик. Тут ширина Татарської протоки найменша, всього 40 км. Тут же і найменші глибини на фарватері протоки — 10 м. На південь ширина і глибина протоки зростають, стаючи максимальними на вході в протоку з боку відкритого Японського моря. Південні вхідні миси протоки — мис Бєлкіна на півночі Приморського краю біля селища Амгу, і мис Кузнєцова на південно-західному узбережжі Сахаліну. Ширина на вході 328 км, максимальна глибина 1773 м[1]. Протяжність протоки — 713 км, що робить її найдовшою в північній півкулі[2].
Біля південного входу в Татарську протоку, за 50 км від узбережжя Сахаліну, розташований відносно великий і високий острів Монерон. Решта островів Татарської протоки (Токи, Дюанка, Дугу-Ду, Базальтовий, Обсерваторії, Устричний і інші) — дрібні й розташовані недалеко від материкового берега.
Татарська протока є найхолоднішою частиною акваторії Японського моря. У зимовий період тут формується і локалізується понад 90 % всього льоду, що спостерігається в Японському морі. За багаторічними даними тривалість періоду з льодом в Татарській протоці, в силу її великої меридіональної протяжності, від 40—80 днів у південній частині протоки, до 140—170 днів в північній його частині.
Клімат
ред.Акваторія протоки розташована в мусонній області помірного кліматичного поясу[3]. Увесь рік панують помірні повітряні маси. Значні сезонні коливання температури повітря. Вологе дощове літо, прохолодна сніжна зима. Сильна циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми й туман[4]. Береги на півдні гористі, на півночі низовинні. Середня температура води влітку 10—12 °C; узимку протока покрита льодом (на півночі та у берегів припаєм, у відкритій південній частині — плавучими льодами.
Узбережжя
ред.
Уздовж усього західного берега тягнеться північно-східна частина гірської системи Сіхоте-Алінь. Береги переважно високі й обривисті. Висота гір в прибережній зоні найбільша в районі мису Золотого (Тохтинський хребет, понад 1300 м над рівнем моря), і в районі мису Крестовоздвиженського (хр. Хабінсбкі Білки, понад 1100 м над рівнем моря). У районах виходу до узбережжя Зевінского і Совгаванського плато береги низькі й обривисті. Схили хребтів Сіхоте-Аліню порослі хвойним лісом. Ділянки широколистяних лісів, що складаються з дуба (до мису Золотого), берези та вільхи, зустрічаються в прибережній зоні до Совєтської Гавані. Найбільші річки, що впадають в західну частину Татарської протоки — Максимівка, Кабанья, Єдинка, Самарга, Нельма, Ботчи, Коппи і Тумнін. [джерело?]
Уздовж східного берега Татарської протоки тягнуться Західно-Сахалінські гори, що складаються з декількох паралельних хребтів. У районі мису Кузнєцова висота прибережних гір 300—400 м, у міру просування на північ вони підвищуються до 1000 м. Найвища частина Камишового хребта розташована між мисами Ламанон і Воздвиження. Окремі вершини гір тут понад 1000 м. На північ від мису Воздвиження прибережні гори поступово знижуються і в районі Олександрівська-Сахалінського висота їх близько 400 м. Схили гір переважно круті і у берегової лінії утворюють високі обриви. Прибережні гори порослі травою і чагарником, а розташовані далеко від берега — хвойним і частково листяним лісом. На вершинах гір зустрічаються альпійські луки. На північ від паралелі 51° 30' північної широти гори знижуються і переходять у низький берег, що складається з піщаних дюн і окремих пагорбів, вкритих мохом. На цьому березі багато озер.[джерело?]
Етимологія
ред.
Походження назви пояснюється тим, що термін «татари» в X—XVIII століттях використовувався в багатьох європейських мовах по відношенню не тільки до одного з численних тюркомовних народів — татар, а й до більшості інших тюркських народів Євразії (див. Тартарія), що проживали і проживають нині на територіях на схід і на захід від Уралу до Камчатки й Сахаліну[5]. У Японії протоку називають на честь японського першовідкривача протоки та дослідника Сахаліну Мамія Ріндзо[6].
Історія
ред.Історія дослідження
ред.Цей розділ статті ще не написано. |
Проєкти
ред.Під час правління Сталіна було розпочато реалізацію ідеї залізничного тунелю на Сахалін, яка так і не була завершена. Також розроблявся проєкт з'єднання материка із Сахаліном дамбою, що могло помітно послабити холодну Приморську течію і вплинути на клімат сходу Приморського краю[7].
У 1968 році почалося будівництво Порта Східний у незамерзаючий бухті Врангеля, але проєкт було відкладено на невизначений термін.
Порти Татарської протоки
ред.Примітки
ред.- ↑ Выписки из лоции № 1402. parusa.narod.ru (рос.). Процитовано 4 травня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Зайцев Н. (2009). Татарский пролив (Поход на парусном катамаране вдоль материкового побережья). Грань ДВ. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 15 вересня 2016. [Архівовано 2014-11-08 у Wayback Machine.]
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ P. K. Crossley The Manchus. Blackwells Publishers, 1997. P. 1-3.
- ↑ MAMIYA RINZO STRAIT,Asiatic Russia - Antique Prints and Antique Maps from. Vintage-Views.com. Архів оригіналу за 21 листопада 2008. Процитовано 1 грудня 2012. [Архівовано 2008-11-21 у Wayback Machine.]
- ↑ Кривошеев С. (11 вересня 2006). Климат-контроль. «Итоги» № 37 (535). www.itogi.ru (рос.). Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 4 травня 2019. [Архівовано 2019-02-13 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.- Татарська протока // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Татарська протока(рос.)