Український громадський комітет рятунку України
Український громадський комітет рятунку України — громадська ініціатива українських громад та товариств у Західній Україні, як реакція на Голодомор у Радянській Україні. Ініціатива, яка дала суттєвий поштовх для розкриття та висвітлення теми Голодомору в світовій пресі та українській культурі.
Утворена 25 липня 1933 року у Львові завдяки сприянню Української Парляментарної Репрезентації. Тієї ж днини, комітетом було виголошено відозву, яку підписали представники всіх українських організацій міста Львова, і до якої, надалі, долучалися й інші товариства та громади зі всіх куточків Західної України та з-поза її меж[1]. Ця публікація стала першим і масовим оприлюдненим зверненням щодо Голодомору в Україні:
|
|
|
Зачатки
ред.Перші відголоски-сповіщення про голодні часи на Великій Україні доходили до галичан уже наприкінці 1932 року. Так першим про голод в Україні повідомляв професор Кость Мацієвич у зверненні 14 грудня 1932 року, яке він переслав Митрополиту Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Андрею Шептицькому, будучи головою Закордонного бюро (у Празі) Української радикально-демократичної він отримував численні звістки з рідних українських країв.
|
|
міжнародні благочинні установи, які зможуть завчасно вирядити на Україну безсторонні анкетні комісії, досвідчитися на власні очі, що там діється, і може своєчасними заходами врятувати життя не одній тисячі людей... |
|
Відтак, Митрополит відповів листом, у якому висловив стурбованість і підтримку в рятуванні голодуючих українців з порадами у здійсненні необхідних заходів. Одним з ключових він назвав створення оргкомітету, в який би стікалася інформація звідусіль про події у Великій Україні та масштаби голоду на її теренах. У зв'язку з показною аполітичністю греко-католицької церкви (яка була під жорстким наглядом польської влади), Митрополія не мала змоги відверто виказувати свої дії, відтак Адрей Шептицький спрямував погляди своїх вірян в сторону братів-українців та їх важкого становища та дав своє благословення:
|
|
|
|
З того часу в багатьох церковних громадах Галичини заговорили про підтримку своїх братів українців, з-за Збручу. Згодом уже кілька політичних груп почали все частіше й частіше загострювати на цьому явищі увагу гомадськості. А через свої друковані видання вони вже вголос заявляли про проблему створену більшовицькими сатрапами в Україні. Так, 2 лютого 1933 року, першим про голод заговорив часопис Української католицької народної партії — «Нова зоря» у статті «Голод і гонення на Україні». Численні відгуки галицької громади (інтелігенції, селян, робітників) відображалися у листах зверненнях, відозвах та стихійних зборах громад в різних містах, містечках і селах Галичини. Українські часописи рясніли численними звістками про голод в Україні, і все це збурювало галичанську громаду до рішучіших дій.
Утворення комітету рятунку України
ред.Відозва
ред.|
|
|
|
Підписанти відозви
ред.Після першого ж зібрання й оприлюднення відозви, до неї приєдналися (ставили підписи) майже всі українські громади-товариства Львова. Відтак, відозва була оприлюднена (видрукована) 14 серпня 1933 року в часописі «Діло» у Львові, і під нею було проставлено 35 підписів:
- За Українську Парляментарну Репрезентацію → Дмитро Левицький, Дмитро Великанович.
- За Товариство «Просвіта» у Львові → Василь Мудрий, Семен Маґаляс.
- За Наукове Товариство імені Шевченка у Львові → Володимир Левицький.
- За Українське Педагогічне Товариство «Рідна Школа» у Львові → о. Олекса Базюк, Мирон Коновалець.
- За Український католицький Союз у Львові → Володимир Кузьмович, А. Трач.
- За Союз українок у Львові → Мілена Рудницька.
- За Товариство українських письменників і журналістів у Львові → Кедрин Іван.
- За Ревізійний Союз Українських Кооператив у Львові → Павликовський Юліан, Р. Левицький.
- За Краєве Господарське Товариство «Сільський господар» у Львові → Юліан Павликовський, М. Холєвчук.
- За «Народну Торгівлю», Краєвий Союз Споживчий у Львові → Ю. Павликовський, Д-р Бариляк.
- За Крайовий молочарський союз «Маслосоюз» у Львові → Андрій Мудрик, Андрій Палій.
- За Центральний Кооперативний Банк у Львові → Д-р Кость Левицький, М. Кисілевський.
- За «Дністер», Товариство взаїмних обезпечень у Львові → інж. Ю. Мудрак, Д-р Л. Макарушка.
- За «Центросоюз», Союз Кооперативних Союзів у Львові → Інж. М. Творидло, Радловський.
- За Земельний Банк Гіпотечний у Львові → В. Сінґалевич, Волошиновський.
- За «Карпатію», Т-во Взаїмних Обезпечень на життя і ренти → д-р І. Ґижа і О. Тарнавський.
- За Народну Орґанізацію Українців м. Львова → Аґатон Добрянський.
- За «Молоду Громаду» у Львові → Радловський, М. Бонковський.
- За Товариство «Взаїмна Поміч українського учительства у Львові» → Зелений, Д. Петрів.
- За Тов. учит. вищ. шкіл «Учительська Громада» у Львові → Сиротюк.
- За Союз Українських Адвокатів у Львові → Д-р Кость Левицький.
- За Українське Лікарське Товариство у Львові → Д-р Максимонько.
- За Союз Укр. Приватних Службовиків «СУПРУГА» у Львові → Камінський, Гладкий.
- За Українське Товариство Допомоги Інвалідам у Львові → Д-р І. Ґижа, Волошиновський.
- За Товариство Охорони Воєнних Могил у Львові → Карпінський, Д-р Лициняк.
- За Тов. «Сокіл-Батько» у Львові → В. Мигаль, інж. Свірський.
- За Головну Старшину Укр. Рух.-Спорт. Т-ва «Великий Луг» у Львові → М. Козланюк, І. Мамчак.
- За «Міщанське Брацтво» у Львові → М. Стефанівський, М. Кривецький.
- За Т-во «Зоря» у Львові → М. Кліщ.
- За Укр. Т-во «Сила» у Львові → І. Табора, С. Валько.
- За Т-во «Воля» у Львові → Козіцький Іван, Сивуляк Михайло.
- За «Українське Народне Мистецтво» у Львові → Ірена Макух-Павликовська.
- За Укр. Т-во Допомоги Еміґрантам з України у Львові → А. Петренко, Ф. Дудко.
- За Відділ Укр. Центр. Комітету в РПП у Львові → О. Кузьминський.
- За Відділ Союзу Українок-Емігранток в РПП у Львові → Ал. Тарановичева, Л. Доненкова.
Діяльність комітету рятунку України
ред.Оскільки політичні кола західноукраїнського суспільства поставили собі за мету проінформувати про Голодомор політикум Західної Європи та організувати допомогу світової спільноти населенню УРСР. То першочерговими їх заходами стали саме такі кроки, які би привернули увагу світової спільноти до того, що діялося на Великій Україні, а Громадський Комітет Рятунку Українистав координатором і рушієм усіх цих дій.
Відтак, відповідними були й заходи Комітету:
- звернення до закордонних інституцій, як українських так і міжнародних;
- збирання пожертв для братів українців, східніше Збруча;
- проведення поминальних днів-акцій;
- оприлюднення фактів голодомору в засобах інформації;
- гуртування населення Галичини з метою солідаризації з пригнобленими братами українцями;
Міжнародний формат розгляду питання Голодомору
ред.Комітетові (особливо його очільникам Мудрому, Рудницькій та Пеленському, коли ті перебували закордоном) допомагав уряд Української Народної Республіки в екзилі, зокрема, Олександр Шульгин представляв докази Голодомору в Парижі на конференції міжнародної організації комбатантів, потім у Люксембурзі в серпні 1933 року. Перші успішні конференції та їх відголосок надихнули Комітет до ще гучнішого кроку. В Комітеті рятунку України покладали великі надії на розгляд питання Голодомору в Лізі Націй (міжнародній організації, створеній після Першої світової війни для розв'язання міжнародних конфліктів).
Свою роботу Комітет проводив у двох напрямках: офіційним зверненням передували зустрічі та розмови у кулуарах. Цікавим є той факт, що контакти європейських політиків, контрі симпатизували українським справам, Комітетові надавав Євген Коновалець — керівник нелегальної революційної Організації українських націоналістів, опонента УНДО. Коновалець у той час мешкав Женеві, де була штаб-квартира Ліги Націй, і особисто знав деяких дипломатичних представників європейських держав. Членом Комітету та постійним відвідувачем його планових зборів також став Дмитро Андрієвський — політичний референт Проводу українських націоналістів. За посередництвом члена ОУН Євгена Онацького (представник ОУН в Італії), Мілені Рудницькій вдалося приватно зустрітися із Беніто Муссоліні.
В кулуарах і вирішилася доля українського питання. Після зустрічі у вересні із Президентом Ліги Націй — Прем'єр-міністром та міністром закордонних справ Норвегії доктором Йоганом Людвігом Мовінкелєм, українську справу передали на розгляд Конгресу Європейських Націй (орган Ліги Націй, що формував її порядок денний) у Берні.
Громадський рух Галичини на підтримку голодуючих українців в радянській Україні
ред.Діячі
ред.Оскільки ініціативу, щодо утворення Комітету рятунку України висунули: митрополит Андрей Шептицький та представники Української Парляментарної Репрезентація, в особі послів (депутатів) Сейму Дмитра Левицького та Дмитра Великановича. Вони ж першими підписалися під відозвою і вважаються зачинателями комітету.
Пізніше, на чергових зборах було визначено структуру та діяльність Комітету рятунку України, до чільні позиції якого займали:
- Дмитро Левицький — зачинатель і голова Комітету;
- Василь Мудрий — очільник і, практично, організатор більшості заходів (голова Ділового комітету при УНДО);
- Мілена Рудницька — один з очільників (заступник голови комітету) і, за сумісництвом, виконувала функції посла, з метою ознайомлення з ситуацією в Україні опредставників різних країн світу та керівників неурядових установ;
- Зеновій Пеленський — один з очільників (секретар комітету), керівник проектів та посол до міжнародних громадських інституцій.;
- Володимир Дорошенко — один з очільників (заступник голови комітету);
- Іван Мартюк — радник і представник комітету;
- Р. Мармаш — радник і представник комітету;
- А. Вітошинський — радник і представник комітету в Лондоні;
- Л. Чикаленко (з Варшави) — радник і представник у Варшаві;
- О. Лотоцький — радник і представник комітету в Парижі.
Наслідки
ред.Див. також
ред.Зауваги
ред.Примітки
ред.- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 грудня 2016. Процитовано 7 листопада 2013.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)