Вікіпедія

Субраманьян Чандрасекар

індійський та американський астрофізик, нобелівський лауреат (1983)
(Перенаправлено з Чандрасекар Субраманьян)

Субраманьян Чандрасекар (зрідка ім'я транслітерують як Субрахманьян[к 1]; там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர், англ. Subrahmanyan Chandrasekhar; 19 жовтня 1910, Лахор, Пенджаб, Британська Індія — 21 серпня 1995, Чикаго, Іллінойс, США) — індійський та американський астрофізик, лауреат Нобелівської премії з фізики. Зробив значний внесок у дослідження будови зір, зоряної еволюції і чорних дір. Нобелівську премію з фізики 1983 року отримав за теоретичні дослідження фізичних процесів, важливих для структури та еволюції зір. Його математичний аналіз зоряної еволюції призвів до багатьох сучасних теоретичних моделей пізніх стадій еволюції масивних зір і чорних дір[13][14]. На його честь названо багато концепцій, установ і приладів, у тому числі межа Чандрасекара та рентгенівська обсерваторія Чандра[15].

Субра́хманьян Чандрасе́кар
там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர
англ. Subrahmanyan Chandrasekhar
Народився19 жовтня 1910(1910-10-19)
Лахор, Пенджаб, Британська Індія
Помер21 серпня 1995(1995-08-21) (84 роки)
Чикаго, Іллінойс, США
·зупинка серця[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняWheeling Township Arlington Heights Cemeteryd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняЧикаго
КраїнаБританська Індія (1910—1947)
Індія Індія (1947—1953)
США США (1953—1995)
Національністьтаміл
Діяльністьматематик, фізик, астроном, астрофізик, науково-педагогічний працівник, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКембриджський університет (Триніті коледж)
Президенсі коледж
Галузьастрофізика
ЗакладЧиказький університет
Науковий ступіньдоктор філософських наук
Науковий керівникРальф Фаулер
ВчителіАртур Еддінгтон Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиDonald Edward Osterbrockd
Bimla Butid
Donat Wentzeld
Джеремія Острікер[4]
Ґвідо Мюнх[4]
Steven Lawrence Detweilerd[4]
Russell Kulsrudd[4]
Енн Барбара Андерхіллd[4]
John Charles Millerd[4]
Norman Ronald Lebovitzd[4]
Morris L. Aizenmand[4]
Yavuz Nutkud[4]
John L. Friedmand[4]
Arthur Coded[4]
Merle Goldd[4]
Surindar Kumar Trehand[4]
Юсеф Собуті[4]
Eberhart Jensend[4]
H. Lawrence Helferd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЛондонське королівське товариство
Шведська королівська академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Національна академія наук США
Індійська національна академія наук
Американське астрономічне товариство[5]
Баварська академія наук
Всесвітня академія наук[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:межа Чандрасекара
БатькоCS Ayyard[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зLalitha Doraiswamyd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіЧандрасекара Венката Раман[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Padma Vibhushan in science & engineering

член Лондонського королівського товариства (1944)

 медаль Коплі

Королівська медаль (1962)

 Нобелівська премія з фізики

медаль Генрі Дрейпера (1971)

лекція Генрі Норріса Рассела (1949)

 золота медаль Королівського астрономічного товариства Національна наукова медаль США

медаль Карла Шварцшильда (1986)

медаль Кетрін Брюс (1952)

Фонд Томаллаd (1981)

Гіббсівська лекція (1946)

премія Румфорда (1957)

Srinivasa Ramanujan Medald (1962)

Gordon J. Laing Awardd (1989)

нагорода Марселя Гроссманна (1994)

премія пам'яті Ріхтмаєра (1969)

премія Денні Гайнемана з математичної фізики (1974)

премія Адамсаd (1948)

почесний доктор Гарвардського університетуd (червень 1979)

Сілліманівські меморіальні лекції (1962)

Лекція Карла Янського (1978)

Автограф
CMNS: Субраманьян Чандрасекар у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Протягом своєї наукової кар'єри встиг попрацювати в багатьох дуже різних галузях фізики й астрофізики, в кожній досягнувши важливих наукових результатів. Це ділить його наукову кар'єру на такі тематичні періоди: структура зір, зокрема будова білих карликів (1929—1939), зоряна динаміка (1939—1943), радіаційні переходи та від'ємно заряджений іон водню (1943—1950), гідродинаміка та гідродинамічна стійкість (1950—1961), рівновага та стійкість еліпсоїдних форм, загальна теорія відносності (1960-ті), теорія чорних дір (1971—1983), теорія зіткнень гравітаційних хвиль (кінець 1980-х).

Біографія

ред.

Дитинство й освіта

ред.

Народився 19 жовтня 1910 року в Лахорі в Британській Індії (тепер Пакистан) у тамільськомовній родині[16], що належала до касти брахманів[17]. Його батько, Чандрасекара Субраманья Айяр (1885—1960), працював у Лахорі заступником генерального аудитора Північно-Західних залізниць[18], а мати Сіта (до шлюбу Балакрішнан[18], 1891—1931), хоч і мала за тогочасною традицією лише кілька класів освіти, переклала тамільською мовою твори Ібсена і Толстого. У Субраманьяна було дві старші сестри, три молодші брати і чотири молодші сестри. Його дядьком по батькові був індійський фізик і нобелівський лауреат Чандрасекара Венката Раман[17].

У 1916 році сім'я переїхала з Лахора до Аллахабада, а в в 1918 році остаточно оселилася в Мадрасі.

До 12 років Чандрасекар навчався вдома[19]. У середній школі його батько вчив його математики та фізики, а мати — тамільської мови. Потім у 1922—1925 роках, він відвідував Індуїстську середню школу, а з 1925 по 1930 — Президенсі-коледж в Мадрасі (частина Університету Мадраса). Надихнувшись лекцією Арнольда Зоммерфельда, у 1929 році він написав свою першу статтю «Комптонівське розсіювання та нова статистика»[20]. У червні 1930 року він здобув ступінь бакалавра з фізики (з відзнакою). У липні 1930 року Чандрасекар виборов стипендію уряду Індії для навчання в аспірантурі в Кембриджському університеті[21], де його прийняли до Трініті-коледжу і прикріпили до професора Ральфа Фаулера, якому він раніше відправив свою першу статтю. Під час подорожі до Англії Чандрасекар проводив час, розробляючи статистичну механіку виродженого електронного газу в білих карликах, розраховуючи релятивістські поправки до попередніх робіт Фаулера.

Кембриджський університет

ред.

У свій перший рік у Кембриджі під керівництвом Фаулера Чандрасекар обчислював середню непрозорість для побудови покращеної моделі граничної маси виродженої зорі. На засіданнях Королівського астрономічного товариства він познайомився з Едвардом Мілном. На запрошення Макса Борна він провів літо 1931 року в інституті Борна в Геттінгені, працюючи над непрозорістю, атомними коефіцієнтами поглинання та моделлю зоряних фотосфер. За порадою Поля Дірака він провів останній рік аспірантури в Інституті теоретичної фізики в Копенгагені, де познайомився з Нільсом Бором.

Отримавши бронзову медаль за свою роботу про вироджені зорі, а влітку 1933 року Чандрасекар здобув в Кембриджі ступінь доктора філософії. 9 жовтня його обрали стипендіатом Трініті-коледжу на період 1933—1937 років, — він став лише другим індійцем, який отримав цю стипендію після Срініваси Рамануджана 16 роками раніше. Чандрасекар був настільки впевнений, що не зможе отримати стипендію, що вже домовився про роботу в Оксфорді під керівництвом Мілна й навіть винайняв там квартиру[22].

У цей час Чандрасекар познайомився з британським фізиком Артуром Еддінгтоном. Еддінгтон зацікавився його роботою, але коли в 1935 році Чандрасекар представив повний розв'язок свого рівняння зір на засіданні Королівського астрономічного товариства, Еддінгтон замовив собі наступну доповідь і виступив з різкою критикою теорії Чандрасекара. Це засмутило Чандрасекара і викликало наукову суперечку[23] між ними, яка тривала до кінця 1930-х років. Еддінгтон продовжував критикувати Чандрасекара під час зустрічей, і вони порівнювали теорії один одного в публікаціях. Чандрасекар завершив свою теорію білих карликів у 1939 році, отримавши визнання інших спеціалістів. Еддінгтон помер у 1944 році, і, попри розбіжності, Чандрасекар продовжував заявляти, що він захоплювався Еддінгтоном і вважав його другом[24].

Переїзд до США

ред.

У 1935 році директор Гарвардської обсерваторії Гарлоу Шеплі запросив Чандрасекара до себе на 3 місяці в якості запрошеного лектора. У грудні він прибув до США. Під час свого візиту до Гарварду Чандрасекар справив на Шеплі велике враження, але відхилив його пропозицію прийняти наукову стипендію в Гарварді. У той же час Чандрасекар познайомився з Джерардом Койпером, відомим голландським астрономом-спостерігачем, який на той час був провідним експертом у галузі білих карликів, і якого незадовго до того найняли на роботу Отто Струве, директор Єрксської обсерваторії Чиказького університету, і Роберт Гатчінс, президент університету[25]. За рекомендацією Койпера Струве запросив Чандрасекара в Єркс у березні 1936. Чандрасекар зацікавився, але спочатку відхилив пропозицію та виїхав до Англії, і лише радіограма Гатчінса, отримана Чандрасекаром під час подорожі, змусила його передумати й повернутись до Єркса в грудні 1936 року на посаду професора-асистента теоретичної астрофізики[25]. Гатчінс також втрутився у випадок, коли декан Генрі Гейл через расові упередження заборонив Чендрасекару викладати курс, організований Струве. Гатчінс відмінив заборону Гейла[26].

Розквіт наукової кар'єри

ред.

Чандрасекар залишався в Чиказькому університеті протягом усієї своєї кар'єри. У 1941 році його підвищили до асоційованого професора, а через два роки у віці 33 років — до професора[27]. У 1946 році, коли Принстонський університет запропонував Чандрасекару посаду, яку звільнив Генрі Норріс Рассел, із зарплатою вдвічі більшою, ніж у Чикаго, Гатчінс одразу подвоїв його зарплату в Чикаго й переконав Чандрасекара залишитися.

У вересні 1936 року Чандрасекар одружився з Лалітою Дорайсвамі. Вони познайомились як однокурсники у Президентсі-коледжі. У 1953 році Субраманьян і Лаліта Чандрасекар прийняли американське громадянство[28].

Під час Другої світової війни Чандрасекар працював у Лабораторії балістичних досліджень на Абердинському полігоні в Меріленді. Перебуваючи там, він працював над проблемами балістики, результатом чого стала серія звітів про ударні хвилі від вибухів снарядів[29][30]. Досвід Чандрасекара в гідродинаміці переконав Роберта Оппенгеймера запросити його до Манхеттенського проєкту, але затримки в обробці його безпекового дозволу завадили йому взяти участь у проєкті.

З 1952 по 1971 рік Чандрасекар був редактором Astrophysical Journal[31]. Коли в 1957 році Юджин Паркер подав статтю про своє відкриття сонячного вітру, двоє видатних рецензентів відхилили статтю. Однак, оскільки Чандра як редактор не міг знайти жодних математичних недоліків у роботі Паркера, він проігнорував це й опублікував статтю в 1958 році[32].

Останні роки

ред.

У 1983 році Чандрасекар отримав половину Нобелівської премії з фізики за дослідження фізичних процесів, важливих для структури та еволюції зір. Чандрасекар прийняв премію, але був засмучений тим, що його нагородили лише за першу його серйозну роботу, вважаючи це приниженням досягнень решти його життя. Другу половину премії 1983 року отримав Вільям Фаулер.

З 1990 по 1995 рік Чандрасекар працював над проєктом, присвяченим поясненню детальних геометричних аргументів у «Математичних началах натуральної філософії» Ісаака Ньютона з використанням лише елементарної математики. Результатом цих зусиль стала книга «„Начала“ Ньютона для звичайного читача» (Newton's Principia for the Common Reader), опублікована в 1995 році.

Чандрасекар помер від серцевого нападу в лікарні Чиказького університету в 1995 році, переживши попередній серцевий напад у 1975 році[33].

Його дружина померла 2 вересня 2013 року у віці 102 років[34]. Вона досліджувала літературу та західну класичну музику[35].

Наукова робота

ред.

Чандрасекар писав, що головним мотивом його роботи була систематизація: в кожній галузі він намагався побачити, чи всі деталі стоять на належних місцях в загальній схемі, і, якщо ні, то шукати нову інформацію, яка допомогла б узгодити загальну картину[36].

Він розробив власний стиль опанування різних галузей науки й послідовно застосував його до кількох розділів фізики та астрофізики, що дозволяє розділити його наукову кар'єру на кілька періодів з дуже різними напрямами досліджень. Кожного разу Чандрасекар спочатку всебічно вивчав конкретну область, публікував у ній кілька статей, а потім писав книгу, узагальнюючи основні концепції в цій галузі. Потім він переходив в іншу галузь на наступне десятиліття і повторював ту ж схему. Таким чином, у 1929—1939 роках він досліджував структуру зір, включно з теорією білих карликів. Потім у 1939—1943 він зосередився на зоряній динаміці й теорії броунівського руху, ввів поняття динамічного тертя в астрофізиці. У 1943—1950 він вивчав теорію переносу випромінювання та квантову теорію негативного іона водню. У 1950—1961 він займався турбулентністю, стійкістю гідродинамічних та магнітогідродинамічних течій. У 1960-х він досліджував рівновагу і стійкість еліпсоїдальних фігур рівноваги, а також загальну теорію відносності. У 1971—1983 він вивчав математичну теорію чорних дір. У кінці 1980-х років він працював над теорією зіткнення гравітаційних хвиль[37].

Чандрасекар тісно співпрацював зі своїми учнями та пишався тим фактом, що протягом 50-річного періоду (приблизно з 1930 по 1980 рік) середній вік його співавторів залишався незмінним і становив близько 30 років. Він наполягав на тому, щоб студенти зверталися до нього як «професор Чандрасекар», доки вони не отримають ступінь доктора філософії, після чого заохочував їх (як і інших колег) називати його «Чандра». Коли Чандрасекар працював в Єркській обсерваторії в 1940-х роках, він щотижня їздив за 150 км, щоб викладати курс в Чиказькому університеті. Двоє студентів, які пройшли його курс, Лі Цзундао та Чженьнін Янг, отримали Нобелівську премію ще раніше за самого Чандрасекара[38]. Всього Чандрасекар керував 45 аспірантами[39].

Особисті риси

ред.

Багато хто вважав його теплим, позитивним, щедрим, скромним, прискіпливим і відкритим до дебатів, тоді як інші вважали його закритим, лякаючим, нетерплячим, впертим у ненаукових питаннях[40] і невблаганним до тих, хто висміював його роботу[41]. Чандрасекар був вегетаріанцем[42] і атеїстом[43][44][45].

Відзнаки

ред.

Пам'ять

ред.

Ім'ям Чандрасекара названо багато фізичних та астрофізичних понять, у відкритті яких він відіграв провідну роль:

Помітні об'єкти або події, названі або організовані на вшанування пам'яті про Чандрасекара, включають:

Публікації

ред.

Книги

ред.
  • Chandrasekhar, S. (1958) [1939]. An Introduction to the Study of Stellar Structure. New York: Dover. ISBN 978-0-486-60413-8.
  • Chandrasekhar, S. (2005) [1942]. Principles of Stellar Dynamics. New York: Dover. ISBN 978-0-486-44273-0.
  • Chandrasekhar, S. (1960) [1950]. Radiative Transfer. New York: Dover. ISBN 978-0-486-60590-6.
  • Chandrasekhar, S. (1975) [1960]. Plasma Physics. Chicago: The University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-10084-5.
  • Chandrasekhar, S. (1981) [1961]. Hydrodynamic and Hydromagnetic Stability. New York: Dover. ISBN 978-0-486-64071-6.
  • Chandrasekhar, S. (1987) [1969]. Ellipsoidal Figures of Equilibrium. New York: Dover. ISBN 978-0-486-65258-0.
  • Chandrasekhar, S. (1998) [1983]. The Mathematical Theory of Black Holes. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-850370-5.
  • Chandrasekhar, S. (1983) [1983]. Eddington: The Most Distinguished Astrophysicist of His Time. Cambridge University Press. ISBN 9780521257466.
  • Chandrasekhar, S. (1990) [1987]. Truth and Beauty. Aesthetics and Motivations in Science. Chicago: The University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-10087-6.
  • Chandrasekhar, S. (1995). Newton's Principia for the Common Reader. Oxford: Clarendon Press. ISBN 978-0-19-851744-3.
  • Spiegel, E.A. (2011) [1954]. The Theory of Turbulence : Subrahmanyan Chandrasekhar's 1954 Lectures. Netherlands: Springer. ISBN 978-94-007-0117-5.

Замітки

ред.

Статті

ред.

За своє життя Чандрасекар опублікував близько 380 робіт[58][59]. Він написав свою першу статтю про ефект Комптона в 1928 році, коли ще був студентом[60], а остання його стаття про нерадіальні коливання зір була прийнята до публікації в 1995 році всього за два місяці до його смерті[61]. Видавництво Чиказького університету опублікувало вибрані статті Чандрасекара в семи томах.

Коментарі

ред.
  1. ↑ В сучасних україномовних джерелах переважає транслітерація імені як Субраманьян. Зокрема, таке написання подають онлайн-версія «Великої української енциклопедії»[9], «Астрофізика» Александрова й Шевченка (2016)[10], «Історія астрономії» Климишина (2000)[11]. З іншого боку, «Українська радянська енциклопедія» (1985) передає ім'я як Субрахманьян[12].

Примітки

ред.
  1. ↑ https://elpais.com/diario/1995/08/24/agenda/809215201_850215.html
  2. ↑ а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  3. ↑ Find a Grave — 1996.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  5. ↑ NNDB — 2002.
  6. ↑ twas.org
  7. ↑ Parameswaran U. C.V. Raman : A Biography — Penguin India, 2011.
  8. ↑ Google Doodle celebrates birthday of S. Chandrasekhar // The Hindu — 2017. — ISSN 0971-751X
  9. ↑ Чандрасекар, Субраманьян, онлайн-версія «Великої української енциклопедії»
  10. ↑ Александров, Шевченко, 2016, с. 240.
  11. ↑ Климишин, 2000, с. 483.
  12. ↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1985. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — 568, [4] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — посилання: djvu, pdf частина 1 [Архівовано 1 березня 2020 у Wayback Machine.], частина 2 [Архівовано 1 березня 2020 у Wayback Machine.].
  13. ↑ Vishveshwara, C.V. (25 квітня 2000). Leaves from an unwritten diary: S. Chandrasekhar, Reminiscences and Reflections (PDF). Current Science. 78 (8): 1025—1033.
  14. ↑ Horgan, J. (1994). Profile: Subrahmanyan Chandrasekhar – Confronting the Final Limit. Scientific American. 270 (3): 32—33. doi:10.1038/scientificamerican0394-32. ISSN 0036-8733.
  15. ↑ Sreenivasan, K. R. (2019). Chandrasekhar's Fluid Dynamics. Annual Review of Fluid Mechanics. 51 (1): 1—24. Bibcode:2019AnRFM..51....1S. doi:10.1146/annurev-fluid-010518-040537. ISSN 0066-4189.
  16. ↑ Who was S Chandrasekhar?. The Indian Express (англ.). 19 жовтня 2017. Процитовано 13 січня 2019.
  17. ↑ а б Eugene N. Parker. Subrahmanyan Chandrasekhar // Biographical Memoirs: Volume 72. — Washington : The National Academies Press, 1997. — С. 29-48. — DOI:10.17226/5859.
  18. ↑ а б Subramanyan Chandrasekhar Biographical. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 24 вересня 2019.
  19. ↑ S Chandrasekhar: Why Google honours him. www.aljazeera.com. Процитовано 18 жовтня 2017.
  20. ↑ Trehan, Surindar Kumar (1995). Subrahmanyan Chandrasekhar 1910–1995 (PDF). Biographical Memoirs of Fellows of the Indian National Science Academy. 23: 101—119.
  21. ↑ O'Connor, J. J.; Robertson, E. F. Subrahmanyan Chandrasekhar. Biographies. School of Mathematics and Statistics University of St Andrews, Scotland. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 21 травня 2012.
  22. ↑ Trehan, Surindar Kumar (1995). Subrahmanyan Chandrasekhar 1910–1995 (PDF). Biographical Memoirs of Fellows of the Indian National Science Academy. 23: 101—119.
  23. ↑ Wali, Kameshwar C. (1 жовтня 1982). Chandrasekhar vs. Eddington—an unanticipated confrontation. Physics Today (англ.). 35 (10): 33—40. Bibcode:1982PhT....35j..33W. doi:10.1063/1.2914790. ISSN 0031-9228.
  24. ↑ Wali, Kameshwar C. (1 жовтня 1982). Chandrasekhar vs. Eddington—an unanticipated confrontation. Physics Today (англ.). 35 (10): 33—40. Bibcode:1982PhT....35j..33W. doi:10.1063/1.2914790. ISSN 0031-9228.
  25. ↑ а б Trehan, Surindar Kumar (1995). Subrahmanyan Chandrasekhar 1910–1995 (PDF). Biographical Memoirs of Fellows of the Indian National Science Academy. 23: 101—119.
  26. ↑ Biographical Memoirs. 1997. doi:10.17226/5859. ISBN 978-0-309-05788-2.
  27. ↑ Trehan, Surindar Kumar (1995). Subrahmanyan Chandrasekhar 1910–1995 (PDF). Biographical Memoirs of Fellows of the Indian National Science Academy. 23: 101—119.
  28. ↑ S Chandrashekhar, India's great astrophysicist: Why Google Doodle is celebrating the Nobel prize winner. The Financial Express (амер.). 19 жовтня 2017. Процитовано 19 жовтня 2017.
  29. ↑ Chandrasekhar, S. (1943). On the conditions for the existence of three shock waves (Звіт). Ballistic Research Laboratory, Aberdeen Proving Ground. 367.
    Chandrasekhar, S. (1943). On the Determination of the Velocity of a Projectile from the Beat Waves Produced by Interference with the Waves of Modified Frequency Reflected from the Projectile (Звіт). Ballistic Research Laboratory, Aberdeen Proving Ground. 365.
    Chandrasekhar, S. (1943). Optimum Height for the Bursting of a 105mm Shell (PDF) (Звіт). Army Ballistic Research Lab Aberdeen Procing Ground MD. BRL-MR-139. Архів оригіналу (PDF) за 29 листопада 2019.
  30. ↑ O'Connor, J. J.; Robertson, E. F. Subrahmanyan Chandrasekhar. Biographies. School of Mathematics and Statistics University of St Andrews, Scotland. Процитовано 21 травня 2012.
  31. ↑ Helmut A. Abt (1 грудня 1995). Obituary – Chandrasekhar, Subrahmanyan. Astrophysical Journal. 454: 551. Bibcode:1995ApJ...454..551A. doi:10.1086/176507. ISSN 0004-637X.
  32. ↑ Parker, E. N. (1 листопада 1958). Dynamics of the Interplanetary Gas and Magnetic Fields. The Astrophysical Journal. 128: 664. Bibcode:1958ApJ...128..664P. doi:10.1086/146579. ISSN 0004-637X.
  33. ↑ C.), Wali, K. C. (Kameshwar) (1991). Chandra : a biography of S. Chandrasekhar. Chicago: University of Chicago Press. с. 9. ISBN 978-0226870540. OCLC 21297960.
  34. ↑ Nobel laureate's wife Lalitha Chandrasekhar dies at 102. The Hindu. 7 вересня 2013.
  35. ↑ S. Chandrasekhar : the man behind the legend. London: Imperial College Press. 1997. с. 107. ISBN 978-1860940385. OCLC 38847561.
  36. ↑ The Works of the Mind, p.176, edited by Robert B. Heywood, University of Chicago Press, 1947.
  37. ↑ O'Connor, J. J.; Robertson, E. F. Subrahmanyan Chandrasekhar. Biographies. School of Mathematics and Statistics University of St Andrews, Scotland. Процитовано 21 травня 2012.
  38. ↑ C.), Wali, K. C. (Kameshwar) (1991). Chandra : a biography of S. Chandrasekhar. Chicago: University of Chicago Press. с. 9. ISBN 978-0226870540. OCLC 21297960.
  39. ↑ Singh, Virendra (26 жовтня 2011). S Chandrasekhar: His Life and Science. Resonance. 16 (10): 960. doi:10.1007/s12045-011-0094-0. ISSN 0971-8044.
  40. ↑ C.), Wali, K. C. (Kameshwar) (1991). Chandra : a biography of S. Chandrasekhar. Chicago: University of Chicago Press. с. 9. ISBN 978-0226870540. OCLC 21297960.
  41. ↑ S. Chandrasekhar : the man behind the legend. London: Imperial College Press. 1997. с. 107. ISBN 978-1860940385. OCLC 38847561.
  42. ↑ Sullivan, Walter (22 серпня 1995). Subrahmanyan Chandrasekhar, 84, Is Dead; Noble Laureate Uncovered 'White Dwarfs'. The New York Times. Процитовано 13 вересня 2020.
  43. ↑ S. Chandrasekhar: the man behind the legend, Kameshwar C. Wali. Imperial College Press (1 January 1997) ISBN 978-1860940385
  44. ↑ Kameshwar C. Wali (1991). Chandra: A Biography of Chandrasekhar. University of Chicago Press. с. 304. ISBN 9780226870557. SC: I am not religious in any sense; in fact, I consider myself an atheist.
  45. ↑ Interview with Dr. S. Chandrasekhar. American Institute of Physics. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 13 січня 2010.
  46. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  47. ↑ Эволюция Звёзд.
  48. ↑ prizeaward. aappsdpp.org.
  49. ↑ Academics | Department of Astronomy and Astrophysics | The University of Chicago. astrophysics.uchicago.edu.
  50. ↑ Hartman, Mark; Ashton, Peter; Porro, Irene; Ahmed, Shakib; Kol, Simba. Chandra Astrophysics Institute. MIT OpenCourseWare. Процитовано 20 жовтня 2017.
  51. ↑ The Chandra Astrophysics Institute – ChandraBlog – Fresh Chandra News. chandra.harvard.edu.
  52. ↑ S. Chandrasekhar's 107th Birthday — через www.google.com.
  53. ↑ Rajamanickam Antonimuthu (18 жовтня 2017). S. Chandrasekhar Google Doodle. Архів оригіналу за 11 грудня 2021 — через YouTube.
  54. ↑ KPTC Event Video – Colloquia. kersten.uchicago.edu. Процитовано 13 січня 2019.
  55. ↑ The 100th anniversary of the birth of Subrahmanyan Chandrasekhar: Chandrasekhar Centennial Symposium 2010 – Chicago. VideoLectures – VideoLectures.NET (англ.). Процитовано 13 січня 2019.
  56. ↑ NSF Award Search: Award#1039863 – Chandrasekhar Centennial Symposium; Chicago, IL; October 16–17, 2010. www.nsf.gov. Процитовано 13 січня 2019.
  57. ↑ Chandrasekhar, S (1980). The role of general relativity in astronomy – Retrospect and prospect. Highlights of Astronomy. 5: 45—61. Bibcode:1980HiA.....5...45C. doi:10.1017/S1539299600003749. ISSN 1539-2996.
  58. ↑ Chandrasekhar, S. (1996). Publications by S. Chandrasekhar (PDF). Journal of Astrophysics and Astronomy. Indian Academy of Sciences. 17: 269. Bibcode:1996JApA...17..269C. Процитовано 15 травня 2017.
  59. ↑ Tayler, R. J. (1996). Subrahmanyan Chandrasekhar. 19 October 1910 – 21 August 1995. Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society. 42: 80—94. doi:10.1098/rsbm.1996.0006. ISSN 0080-4606.
  60. ↑ Thermodynamics of the Compton Effect with Reference to the Interior of the Stars (PDF). Indian Journal of Physics. 3: 241—50.
  61. ↑ Chandrasekhar, Subrahmanyan; Ferrari, Valeria (8 серпня 1995). On the Non-Radial Oscillations of a Star: V. A Fully Relativistic Treatment of a Newtonian Star. Proceedings of the Royal Society A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. The Royal Society. 450 (1939): 463—475. Bibcode:1995RSPSA.450..463C. doi:10.1098/rspa.1995.0094. ISSN 1364-5021.

Література

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Субраманьян_Чандрасекар&oldid=44360927